EQUITY Law Firm перемогла одразу в ДВОХ СУДОВИХ СПРАВАХ в рамках одного з найунікальніших судових кейсів українського банкопаду!

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підтримав позицію EQUITY Law Firm, відхилив касаційну скаргу Національного банку України та підтвердив необґрунтованість позиції НБУ щодо намагання перегляду судових рішень та поновлення процесуальних строків через 5 ! років.

Завдякі роботі команди EQUITY Law Firm:

Збережено стабільність у процедурі банкрутства та захищені права кредиторів і боржника від затягування процесу та задоволення вимог кредиторів.

Підхід судів узгоджується з практикою ВС та стандартами ЄСПЛ щодо розумних строків і добросовісності учасників процесу.

Це ще один крок у послідовному захисті ПАТ «Укрінком» від спроб переглянути давно встановлені судові висновки — курс, який ми тримаємо протягом більше 5 років!

Також Касаційний господарський суд поставив крапку у спорі з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо оскарження реєстраційних дій стосовно ПАТ «Укрінком».

Вказаний спір тривав з 2017 року, «пройшов» зміну юрисдикцій та розглядався Касаційним адміністративним судом також.

Захищено законні корпоративні зміни та стабільність даних у ЄДР.

Підтверджено обов’язковість і остаточність попередніх рішень у спорі щодо ПАТ «Укрінком».

Крапка в спробах «другого кола» спору через зміну юрисдикції та повторення тотожних позовних вимог.

Віримо, що завершення спору з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, дозволить направити спільні зусилля на стягнення заборгованості з боржників з метою погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Справа ПАТ «Укрінком» – це унікальний кейс в українській правовій системі, коли колишній банк відновлюватиме свою платоспроможність за загальною процедурою, що відповідає директивам ЄС та практиці провідних країн ЄС.

Дякуємо клієнту за довіру та нашій команді – за системну і витривалу роботу. Продовжуємо послідовно захищати права клієнта.

Над проектом працює команда EQUITY у складі: керуючого партнера Олега Маліневського, радника Дмитра Тиліпського, юристів Ярослава Демченка та Олексія Кобаля.

Джерело

Компанія не могла стягнути борги через окупацію.

ПАТ «Українська інноваційна компанія» виграла судовий позов проти РФ, отримавши рішення суду про стягнення збитків на суму 131 966 067,11 доларів США. Ці збитки були завдані товариству внаслідок збройної агресії РФпроти України.

У позовній заяві компанія зазначила, що через повномасштабне вторгнення зазнала значних втрат. Зокрема, було втрачено велику кількість майна, яке або належало компанії, або виступає предметом забезпечення за кредитними договорами. Це майно знаходиться на тимчасово окупованих територіях АР Крим, Донецької та Луганської областей.

Позивач також наголосив, що через окупацію українських територій російською федерацією стало неможливим задовольнити кредиторські вимоги шляхом стягнення на предмети іпотеки, що призводить до знецінення цих активів.

Це рішення стало частиною зростаючої тенденції успішної судової практики, де українські суди задовольняють позови юридичних та фізичних осіб, які постраждали від російської агресії з лютого 2014 року.

Значним поштовхом для активізації цього процесу стала постанова Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. Ключовий висновок цієї постанови полягав у тому, що суд України при розгляді справи, де відповідачем є рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії.

Загалом, за даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, сума збитків, завданих українським банкам через дії країни-агресора, становить понад 70 мільярдів гривень.

Джерело

ПАТ “Укрінком” неодноразово повідомляв про тиск з боку інформаційного сайту “Антикор”. На ньому регулярно з‘являлась недостовірна інформація щодо діяльності нашої компанії. Враховуючи це, ми подали позов до Суду на зареєстрованих власників “Антикору”. Разом з цим в інтернеті опубліковано розслідування від OSINT-компанії Black Box. З нього стає очевидним, що діяльність “Антикору” базується виключно на вимаганні коштів у бізнесу. 

Портал «Антикор», під виглядом антикорупційної діяльності, організував схему шантажу, спрямовану на бізнесменів, політиків та посадовців. Власники сайту спочатку публікують компрометуючу або недостовірну інформацію про осіб, що потім змушені платити за видалення таких матеріалів. Станом на 2024 рік, плата за видалення однієї статті сягає $12 тисяч.

Основними особами, які організували та керують «Антикором», є Костянтин Черненко, Юрій Горбань, його син Богдан Горбань, а також Сергій Хантіль. Відповідно до реєстраційних документів, Костянтин Черненко є заявником на торгову марку сайту. 

Його банківські рахунки в «Monobank» і «Райфайзен Банк Аваль» використовуються для прийому коштів від жертв шантажу. Богдан Горбань займається юридичним представництвом сайту у судах та, за наявними даними, має великий досвід в цій ролі.

Ймовірно, до діяльності “Антикор” дотичний також Вадим Осадчий (власник аналогічного сайту “Телеграф”). В розслідуванні про нього (фігурує як В.Осадчий) написано: 

“В матеріалах кримінальних проваджень проти «Антикору» в якості посередників проходять також прізвища Олександра Канівця — рідного брата дружини Костянтина Черненка, а також Д.Шпакович, М.Сарай та В.Осадчий, з рахунків яких у «ПриватБанку» систематично надходили гроші на рахунки Костянтина Черненка та Лесі Журавської”.

Портал «Антикор» був фігурантом понад 1060 судових документів в Єдиному реєстрі судових рішень України, пов’язаних з його шантажною діяльністю. Однак багато постраждалих не змогли домогтися справедливості в суді, оскільки власники порталу уміло приховують свої справжні дані. 

Зокрема, ТОВ «АТБ» та політик Геннадій Корбан намагалися спростувати неправдиві статті, однак у більшості випадків судові позови не могли дійти логічного завершення.

Додатково, діяльність сайту може бути пов’язана з російськими структурами. «Антикор» використовує російський хостинг Variti і мав спільний Google Ads ID з декількома російськими ресурсами, що розповсюджують пропагандистські наративи. 

Відомо, що після Євромайдану сайт публікував статті, вигідні для Росії, і став одним з найбільших джерел фейкової інформації в Україні.

Публікації на «Антикорі» можуть завдати значної шкоди репутації, оскільки сайт часто висвітлює компанії та окремих осіб у негативному світлі.Плата за видалення статті зростала з часом — у 2018 році вона становила $6 тисяч, а в 2021-му вже $14 тисяч у біткоїнах, що підкреслює прибутковість цієї схеми для власників сайту. 

Джерело

В рамках проєкту нашого видання, присвяченому 10-річному ювілею банківської реформи, її результатам і наслідкам, «Ракурс» аналізує також відповідні судові справи і загалом роль судової системи у вказаній сфері. 

Сьогодні пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з відомим українським правником, професором, доктором юридичних наук, членом-кореспондентом НАПрН України Олександром ДЗЕРОЮ. головним науковим співробітником Відділу дослідження проблем правотворчості та адаптації законодавства України до права ЄС, Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України, членом Науково-консультативної ради при Верховному суді.

Олександре Васильовичу, розпочати хотілося би із запитання про роль судів, а вірніше – зменшення цієї ролі в контексті банківської сфери. Якщо проаналізувати зміни в законодавстві, то за останні 10 років законодавець поступово, але неухильно «витискав» суди з неї. Йдеться про питання банкрутства банків, їх ліквідації, перегляду відповідних рішень НБУ тощо. Зрозуміло, що такі зміни дуже вигідні НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який набув не передбачених чинним законодавством повноважень і впродовж років використовує їх  геть «не по чину», але чи відповідає таке звуження сфери судового контролю інтересам громадян і держави? Чи не є воно нелогічним і неправильним, з вашої точки зору?

Така тенденція справді є. Можна по-різному підходити до її оцінки і наслідків, втім, правозастосовча практика діє в рамках, визначених законодавцем. Більше того, приміром, Верховний суд взагалі позбавлений права законодавчої ініціативи, що значно звужує можливості впливу на питання законотворення. 

Яким є процес ліквідації банку, відповідно до чинного законодавства, з урахуванням усіх новацій? 

Для відповіді на поставлене запитання насамперед необхідно визначити загальні засади правового статусу банківської установи. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та  банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Відсутність банківської ліцензії або її відкликання, так само як і відсутність відомостей в Державному реєстрі банків відносно банківської установи позбавляє останню правового статусу банку. При цьому чинне цивільне законодавство України не пов’язує момент державної реєстрації банку з моментом створення юридичної особи. Вказане обумовлене тим, що здійснення банківської діяльності вимагає наявності ліцензії, яка може бути отримана після проведення державної реєстрації юридичної особи та виконання вимог, встановлених постановою Правління Національного банку України від 08 вересня 2011 року №306 «Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України».

Отже, юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. А от припинення банку безпосередньо не обумовлено фактом припинення юридичної особи.

Банк може припинити свою діяльність шляхом ліквідації (добровільно, тобто за рішенням власників банку або примусово – на підставі рішення Правління НБУ. У разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб). Крім того, банк має право прийняти рішення про припинення здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи в результаті ліквідації. 

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З дня початку процедури ліквідації банку завершується його банківська діяльність. Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. НБУ вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Таким чином, з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку така юридична особа втрачає статус банківської установи. Але це рішення не скасовує права і обов’язки, які були набуті банком в період дії ліцензії.

Чинним законодавством прямо не визначені правові наслідки такого рішення щодо правового статусу банку. Відсутні з цього питання також доктринальні погляди. 

Наскільки нам відомо, ви як член Науково-консультативної ради при Верховному суді на запит Касаційного господарського суду  надавали науково-правовий висновок  щодо правового статусу ПАТ «Українська інноваційна компанія» у справі № 913/266/20. Чи не могли би розповісти про цю справу докладніше? 

ПАТ «Український інноваційний банк» (скорочено «Укрінбанк»), здійснювало банківську діяльність на підставі банківської ліцензії згідно із ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Відповідні відомості про таку юридичну особу були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з наданням ідентифікаційного коду 05839888 та до Державного реєстру банків. 

Протягом 2015-2016 років щодо ПАТ «Укрінбанк»  Національним банком України було ухвалено низку правових актів. Зокрема, постанову Правління НБУ №180 від 22.03.2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк»». Постановою Окружного адмінсуду м. Києва від 29.04.2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного  суду та постановою Вищого адміністративного суду України, зазначену постанову Правління НБУ було скасовано. Зокрема, НБУ зобов’язали повернути банківську ліцензію та підключити ПАТ «Укрінбанк» до відповідних платіжних систем.

За таких обставин органами управління ПАТ «Укрінбанк» були прийняті рішення щодо зміни назви юридичної особи, нової редакції статуту, видів діяльності, які знайшли підтвердження в Єдиному державному реєстрі  юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 05839888. Рішенням загальних зборів акціонерів «Укрінбанк» одержав нову назву – ПАТ «Українська інноваційна компанія» (скорочено «Укрінком»).

При цьому важливо зазначити, що оскільки всі правові акти щодо виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку були скасовані в судовому порядку, а також визнано протиправними та скасовано процедуру тимчасової адміністрації, ліквідації ПАТ «Укрінбанк», є достатньо правових підстав вважати такі  дії ПАТ «Укрінком» правомірними і добросовісними. Дії органів управління ПАТ «Укрінбанк» щодо його перейменування та зміни видів статутної діяльності, які мають ознаки правочинів, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України мають вважатися правомірними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або якщо вони не визначені недійсними судом.

Відтак можна зробити висновок, що в правовому полі України вже не існує такої юридичної особи із найменуванням  ПАТ «Укрінбанк» з кодом ЄДРПОУ 05839888, натомість діяльність продовжує юридична особа із найменуванням ПАТ «Українська інноваційна компанія». 

При цьому, наскільки відомо, судове рішення, яке встановило для Національного банку України зобов’язання вчинити певні дії стосовно ПАТ «Укрінбанк», не виконане досі?

Так. Був виданий виконавчий лист про зобов’язання НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк» як банківської установи, відкрите відповідне виконавче провадження, але судове рішення залишається невиконаним до цього часу, оскільки НБУ відмовляється від його виконання, посилаючись на відсутність відповідного законодавчого механізму, який дозволив би НБУ повернути ліцензію раніше ліквідованому банку. 

Невиконання судового рішення, на жаль,  не є якоюсь надзвичайною подією в наших реаліях, водночас це є порушенням Конституції України та міжнародних документів, ратифікованих українським парламентом…

Так, безперечно.  Національним банком України було порушено вимоги ст. 129 Конституції України, яка встановлює обов’язковість рішень суду. Невиконання судового рішення є також недотриманням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою невиконання судового рішення є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

У зв’язку з відсутністю у законодавстві чіткого визначення поняття «розумний строк», необхідно керуватись практикою ЄСПЛ для його тлумачення та визначення основних понять. Зокрема, у практиці ЄСПЛ щодо цивільних справ зазначається, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, слід розглядати як обов’язкову складову судового провадження. 

Так у справі «Хорнсбі проти Греції» 1997 р. Суд наголосив, що право на справедливий суд було б «ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове судове рішення вважалося недіючим на шкоду одній зі сторін.  Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». 

Яким чином розгортались подальші події у справі «Укрінбанк» («Укрінком»)? 

У зв’язку з невиконанням судових рішень було ініційовано зміну способу виконання судових рішень. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2021 року було передбачено виключити відомості про ПАТ «Українська інноваційна компанія» (попередня назва – «Український інноваційний банк», ідентифікаційний код 05839888), із Державного реєстру банків України. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 року та ухвалою Касаційного адміністративного суду від 19.10.2021 року зазначену ухвалу залишено без змін. Таким чином, ПАТ «Українська інноваційна компанія» в судовому порядку визнане таким, що не є банківською установою.

У подальшому ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 року у справі № 913/266/20 було відкрите провадження у справі про банкрутство ПАТ «Укранська інноваційна компанія», на цей час триває процедура розпорядження майном 

А який орган наділений повноваженнями на управління ПАТ «Український інноваційний банк», яке в подальшому змінило назву на ПАТ «Українська інноваційна компанія»?

Виходячи із загальних положень, що визначають правовий статус юридичної особи як суб’єкта права, остання набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, якими виступають загальні збори та виконавчий орган. Через органи управління юридична особа здійснює своє волевиявлення. 

Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень, діє від імені товариства у межах, встановлених законом і статутом акціонерного товариства. 

Таким чином, органом управління ПАТ «Укрінком», яке, раніше будучи банком, змінило свою назву та не має статусу банку, відповідно є його загальні збори, а також виконавчий орган в межах, визначених Законом України «Про акціонерні товариства» та статутом товариства.

На ваш погляд, чи підлягає застосуванню ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX, так званий «антиколомойський закон», при постановленні ухвали Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 року у справі № 913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Укрінком»? 

Вважаю, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 року № 590 – ІХ не може бути  підставою  для скасування ухвали Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 року по справі № 913/266/20 , оскільки цей закон набрав чинності лише з 23.05.2020 року. Відтак він не діяв на момент ухвалення цього судового рішення та на момент виникнення та існування відповідних правовідносин.

P. S. Коли матеріал був готовий до публікації, стало відомо про те, що, на превеликий жаль, Олександра Дзери більше немає з нами. Редакція висловлює свої щирі співчуття близьким і друзям Олександра Васильовича.

Джерело

Не забезпечивши правової визначеності, законності, справедливості й передбачуваності судових рішень, можна, звісно, і надалі забавлятися пустими балачками про те, що Україна прагне до ЄС і всерйоз збирається гармонізувати своє законодавство і правозастосовчу практику із європейськими.

Коли заходить мова про банківську реформу 2014-2017 років, зазвичай згадують пересічних громадян-вкладників, які постраждали внаслідок ліквідації так званих проблемних банків. Але є ще одна сторона медалі, про яку згадують не так часто. І називається вона – великі позичальники. Провідні підприємства, великі фірми, тобто серйозні гравці, які звертаються до банків не по дріб’язкові суми. Як правило, йдеться про мільйони гривень.

Внаслідок банківської реформи у випадках, коли НБУ приймав рішення ліквідувати той чи інший банк, ці великі позичальники однозначно залишалися у плюсі.

Справа, яка нині розглядається у Верховному суді, стосується саме такої колізії. Мова йде про спір між ПАТ «Укрінком» і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Головний камінь спотикання – чи є ПАТ «Укрінком» правонаступником «Укрінбанку», а отже, чи має право стягувати борги з великих позичальників?

Нагадаємо, що у 2015 році НБУ визнав «Укрінбанк» неплатоспроможним. Чому і як – тема окрема, яку «Ракурс» висвітлював докладно: багато фінансових установ у той час опинилося під катком «великої банківської чистки» . l не всі з них насправді мали бути ліквідованими.  

Колишні власники «Укрінбанку» перейменували його на ПАТ «Укрінком», намагаючись таким чином повернутися на ринок. Але  питання про те, чи є «Укрінком» та «Укрінбанк» однією ж тією ж особою, не вирішене й досі.

ПАТ зіткнулося з проблемою значної кількості неплатників, які не повертають кредити після ліквідації банку. Чимало  позичальників намагаються уникнути відповідальності, користуючись юридичними лазівками та затягуючи процеси стягнення через суди.

Нині ФГВФО вважає, що йому належать усі права на управління активами та стягнення заборгованостей. Між тим, ПАТ «Укрінком», який має такий же  код ЄДРПОУ що і «Укрінбанк», вважає інакше. Саме це питання і є предметом розгляду у суді.

Про що справа?

У випадку, коли  коштів банку достатньо для задоволення зобов’язань перед всіма кредиторами, він може продовжити діяльність або як звичайна юридична особа, змінивши види діяльності, або шляхом отримання іншої ліцензії, зокрема, на здійснення фінансових операцій, не пов’язаних із банківською діяльністю. Більше того, у разі необхідності проведення ліквідації такої юридичної особи застосовується загальна процедура банкрутства – така ж, як і для всіх звичайних юридичних осіб.

8 років поспіль лежить у Конституційному суді суді без жодного руху провадження, відкрите за поданням Пленуму Верховного суду України щодо системи гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідна ухвала Конституційного суду України від 10 лютого 2016 року стосується відкриття конституційного провадження у справі за цим поданням. Верховний cуд України звернувся з проханням перевірити конституційність окремих положень законодавства, пов’язаних з виконавчим провадженням. Конституційний cуд ухвалив рішення розглянути це питання, відкривши відповідне провадження, але досі не виніс остаточного рішення щодо суті справи.

Вказане подання стосується, зокрема, конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».  Зокрема, питання про те, що Фонд, не будучи органом державної влади, наділений надмірними повноваженнями, які може мати лише Національний банк України.

У судовій справі, яка нині розглядається у Верховному суді, уповноважена особа ФГВФО посилається на те, нібито «Укрінком» досі наявний в реєстрі банків, що підтверджується НБУ.

Так, є ПАТ «Укрінком» зі зміненою назвою, який раніше називався «Укрінбанк», і він продовжує здійснювати господарську діяльність. 

У Державному реєстрі юридичних осіб під кодом 05839888  зазначена лише одна юридична особа – ПАТ «Укрінком». Хіба сьогодні існують дві юридичні особи – «Укрінком» і «Укрінбанк»? Ні. Відкривши державний реєстр, можна побачити лише «Укрінком».

Велика палата ВС у своїй постанові вказала, що зміна назви не була ані ліквідацією, ані перетворенням, ані виділенням, приєднанням, поділом, злиттям чи реорганізацією. Це по суті було перейменуванням, яке не передбачає і не може мати наслідком якісь організаційні зміни.

Є дві справи, за підсумками розгляду яких було підтверджено законність реєстраційних дій. Тобто реєстраційні дані щодо зміни найменування і КВЕДів були визнані законними. На сьогодні жодних дій щодо скасування перереєстрації з боку Міністерства фінансів не було.

Значення цієї справи більше, ніж спір ПАТ і Фонду гарантування вкладів. Як вказувалося вище, справа «Укрінком» відома далеко поза межами України. Адже на додачу до європейських фінансових кіл, добре обізнаний в цій справі і головний партнер України – США.   І нині ця справа є повчальною історією для кожного потенційного інвестора, який бачить безправність і беззахисність комерційного банку. впродовж років змушеного відстоювати свою позицію і досі позбавленого впевненості в перемозі закону і здорового глузду, годі розповідати про сприятливий інвестиційний клімат. Ще і через це дуже важливо, щоб у цій справі суд став на сторону Закону і справедливості, в підсумку захистивши інтереси держави та її громадян.

Згідно з логікою, право на боці ПАТ «Укрінком». Адже саме ця юридична особа, коли мала банківську ліцензію, давала гроші, отже має право отримати їх назад. Якщо цього не буде зроблено, ще один помітний камінь додасться до муру, який вперто і послідовно зводить держава між Україною і потенційними інвесторами, готовими брати участь у її відновленні.

Джерело

Шестиразовий конгресмен США розповів про одну з найгучніших справ України
Джерело

Джим Слеттері, шестиразовий конгресмен США розповів в інтерв’ю про те, чи очікує він після виборів у Америці зниження уваги до України, дозволу бити західною зброєю вглиб рф, та як впливає тиск на бізнес в Україні на виділення допомоги з США, зокрема, про справу банку «Укрінком» і судову тяганину з Фондом гарантування вкладів. 

Багато українців стурбовані подальшою підтримкою України. Із 61 мільярда доларів підтримки України, ми досі отримали не все, на який час вона розрахована? І чи не зникне Україна з фокусу після президентських виборів у США?

Я не думаю, що Україна зникне з фокусу після президентських виборів. Я вважаю, що люди в Конгресі США, які вже переважною більшістю голосували за підтримку України, продовжать це робити. Майте на увазі, що майже 70 сенаторів США з обох партій підтримали допомогу Україні. Це дуже значний голос у Сенаті США, враховуючи, наскільки розділена наша політика в Сполучених Штатах сьогодні. І в Палаті представників понад 300 осіб з обох партій підтримали допомогу Україні. І знову ж таки, це дуже значна більшість. Коли зі 435 членів 300 голосують за пакет допомоги в розмірі 61 мільярда доларів для іноземної країни – це історично для Сполучених Штатів. Тож я думаю, що українці повинні це розуміти і розуміти, що підтримка України в Конгресі сьогодні широка і двопартійна. Майже половина республіканців у Палаті проголосували за допомогу Україні, як і всі демократи в Палаті представників. Це дивовижно, що ми мали таку сильну двопартійну підтримку. Я особисто вірю, що це триватиме після цих виборів, незалежно від результату на президентському рівні. І я не вірю, що Трамп, якщо його оберуть, просто припинить допомогу Україні. Я не вірю, що це станеться.

Сполучені Штати поступово, іноді із запізненням, але надають Україні зброю, яку вона просить. Нині ми просимо ракети далекого радіусу дії, і є думки, що нам слід дозволити вражати російські військові аеродроми вглибину рф. Як Ви думаєте, чи Сполучені Штати підуть на такий крок і коли?

Я думаю, що ми рухаємося в цьому напрямку. Дехто вважає, що це слід було зробити ще кілька місяців тому. Я б хотів, щоб це було зроблено раніше. Але факт залишається фактом, що зараз Україна має право використовувати зброю, надану НАТО, для ударів по Росії, щоб захистити себе від неминучих атак з російської території. Що, на мою думку, повинно статися, і це думка людини, яка має 20 років досвіду тут, в Україні, і мала можливість зустріти кожного президента від Кучми, а також знайомий з багатьма членами Ради, багатьма людьми в політичному світі, бізнесі та релігійній спільноті тут, то моя особиста думка, що зараз дуже вдалий час для припинення вогню в цій війні. І, сподіваюся, розумні люди з обох сторін зможуть врешті-решт вирішити цей конфлікт за столом переговорів, що забезпечить довгострокову безпеку України. І водночас – припинити це насильство, ця війню [що] забрала життя сотень тисяч українців і росіян. Це абсолютна трагедія того, що тут сталося. Це, як я б назвав, божевільна війна. Вона не мала реального морального виправдання з точки зору російської агресії. Мене вражає те, що деякі релігійні лідери в Росії благословили цю війну. Подумайте про це. Це нібито християнські церковні лідери в Російській Православній Церкві благословили цю війну. Це для мене неймовірно. І я сподіваюся і молюся, що релігійні лідери в Росії, які благословили цю війну, зрозуміють помилковість своїх дій і повинні очолити зусилля щодо припинення цієї війни, яку вони благословили. І я знаю, що це, можливо, вимога чогось надзвичайного, щоб релігійні лідери змінили свої позиції щодо чогось подібного до війни, але вони повинні це зробити. І якщо вони цього не зроблять, я вірю, що вони стикнуться з дуже важким судом перед Всемогутнім Богом одного дня. Вибачте, що перейшов на релігійну дискусію, але це центральна частина цієї війни, яка не отримує достатньо уваги в Сполучених Штатах і по всій Європі. Але нам потрібно зрозуміти релігійний вимір цієї війни і те, як Путін використав Російську Православну Церкву та лідерів Російської Православної Церкви на найвищому рівні, щоб благословити аморальну війну. Це те, що ви очікували б у часи [династії] Романови, або в часи Бурбонів, або середньовічні часи, коли була така комбінація церкви і держави, можна так сказати. Але Путін блискуче маніпулював Російською Православною Церквою і переконав Кирила благословити свою війну тут, в Україні. Це немислимо.

Щоб перемогти Путіна, нам потрібні не тільки зброя, а й успіх у функционуванні економіки. Як би Ви оцінили дії українського уряду та влади? Чи є якісь позитивні аспекти за останні два роки, і які проблеми все ще залишаються?

Я вважаю, що немає сумніву, що президент Зеленський та його команда заслуговують високих оцінок за те, як вони відреагували на  вторгнення в лютому 2022 року. Президент Зеленський дійсно енергійно мотивував людей у всьому світі звернути увагу на Україну. Я думаю, що він заслуговує на високі оцінки за це, і його команда заслуговує на високі оцінки за те, як вони об’єднали український народ для протистояння російській агресії. Як завжди, є критики лідерів. Вони знаходяться на арені, так би мовити. Я це розумію. Але важливо, щоб керівництво України було об’єднаним у боротьбі з цією жахливою агресією з боку Росії. Якщо у мене є одне послання до президента Зеленського, воно буде таким: заради Бога, зверніться до всіх політичних фракцій в Україні та спілкуйтеся з ними. Робіть те, що робив Черчілль під час Другої світової війни. У військовому кабінеті Черчілля були його політичні противники з Лейбористської партії, Консервативної партії та Торі в Англії того часу, і вони були в його військовому кабінеті. Вони брали участь у рішеннях, які приймав Черчілль. І це було ключем до збереження єдності англійців у Сполученому Королівстві під час їх найтемнішої години, коли вони буквально стояли наодинці проти Гітлера в 1940 році. І це було до того, як Гітлер вторгся до Радянського Союзу. Тож це було справді лише Сполучене Королівство. Це був Вінстон Черчілль, який вів і надихав англомовний світ на єдність проти Гітлера. І я думаю, що президент Зеленський може багато чого навчитися з прикладу Черчілля, віддаючи себе справді важкій роботі, наскільки це важко, і я знаю, що це дуже складно, але намагаючись об’єднати своїх політичних опонентів. Але коли ваша нація стикається з такою загрозою, як сьогодні Україна, він має робити все необхідне, щоб об’єднати різні політичні фракції та зберегти їх разом. Тому що ця війна закінчиться за столом. Вона закінчиться за столом. Усі війни врешті-решт закінчуються за столом. Це або стіл капітуляції, або стіл переговорів, де досягається угода. І я вірю, що ця війна закінчиться за столом переговорів, якщо можна так сказати. І коли настане цей момент, буде абсолютно необхідно, щоб лідер України, хто б це не був у той час, міг говорити одним голосом за цим столом, коли вони протистоять Росії.

Як Ви оцінюєте стан реформи судової системи України?

Ви знаєте, у мене немає достатнього особистого досвіду роботи із [українською] судовою системою. Але у мене є деякі друзі в Україні, які дуже розчаровані судовими реформами. Але я думаю, що, можливо, ще рано робити висновки. Я залучений в одну справу, де є суперечливі судові рішення, що важко узгодити. Але боротьба за реформу урядових інституцій у демократії — це постійне зусилля. Сьогодні в Сполучених Штатах ми гостро потребуємо деяких реформ у нашому Конгресі та реформах у нашій судовій системі. Наприклад, я хотів би, щоб у Сполучених Штатах було встановлено віковий ценз для членів Верховного суду США, а також для всіх політичних посад у Конгресі та Білому домі. Я хотів би, щоб були встановлені терміни повноважень для суддів Верховного суду та для членів Конгресу, так само як і для президента. У нас є обмеження на два терміни для президента, і я думаю, що ми повинні мати обмеження для нашого Конгресу та Верховного суду. Я згадую це лише тому, що в демократії ніколи не досягаєш остаточної точки щодо форми інституцій. Інституції повинні еволюціонувати разом із країною. Тому ми завжди будемо мати питання щодо, мабуть, судової реформи та правоохоронних органів. Але в демократії у вас є можливість обирати лідерів, які приймають ці рішення, а потім притягати їх до відповідальності на наступних виборах. І це те, що важливо в демократії. Зрештою, все повертається до людей.

Є багато розмов про те, що в Україні чиниться тиск на бізнес, вплив на суддів, особливо у питаннях великого бізнесу…

Думаю, це, ймовірно, правда, але у мене знову-таки немає великого особистого досвіду в цьому. Тому я не можу коментувати окремі випадки щодо цього.

Нещодавно Ви публічно зверталися до президента України у справі банку “Укрінком”. Що ви мали на увазі? І чому ця справа цього банку важлива?

Це важливо, тому що мова йде про приблизно 35-50 мільйонів доларів. І це гроші, які “Укрінкомбанк” хоче зібрати від позичальників, які брали кредити в банку за останні 15 років. Ці кредити не були погашені. Після вторгнень росіян у 2014 та 2022 роках банк втратив 30-40 відсотків своїх активів через російське вторгнення. Росіяни знищили будівлі, вкрали комбайни, трактори та різне обладнання, яке було заставою за кредитами, наданими цим банком. У багатьох випадках позичальники, які брали гроші у банку, мають повну можливість погасити ці кредити. Коли відбулося вторгнення і росіяни знищили або вкрали 30-40 відсотків активів банку, банк опинився у фінансовій скруті, як можна очікувати. І тоді в ситуацію довелося втрутитися Фонду гарантування вкладів, щоб захистити вкладників. Фонд гарантування витратив мільйони доларів на захист вкладників. Тепер питання полягає в тому, як Фонд гарантування може отримати відшкодовання. Це, по суті, державні гроші, які Фонд гарантування витратив на захист цих вкладників. Банк “Укрінком”, хоче зібрати гроші від позичальників, які взяли їх в банку, щоб мати кошти для повернення Фонду гарантування. Ми сподіваємося, що Фонд гарантування та урядові посадовці в Україні визнають, що інтереси уряду та мого клієнта збігаються. Це збір грошей з позичальників та негайне повернення Фонду гарантування того, що йому належить, і що він витратив на захист вкладників банку, який опинився у фінансовій скруті через російське вторгнення. Якщо цього не буде зроблено, уряд України все одно буде відповідальним за 35-50 мільйонів доларів, витрачених Фондом гарантування на захист цих вкладників. Мій клієнт хоче зібрати гроші з позичальників, які законно винні ці гроші банку, щоб банк мав ресурси для повернення Фонду гарантування. Це трохи довга історія, але я пояснив її так просто, як міг. Існує багато неправдивої інформації про цю банківську справу. Було висунуто деякі звинувачення щодо шахрайства з боку мого клієнта. Я не бачив доказів цього. З того, що я знаю сьогодні, мій клієнт готовий зробити все можливе, працюючи з Національним банком України та Фондом гарантування, щоб зібрати всі можливі гроші з позичальників, які законно винні банку мільйони доларів, і використовувати всі ці гроші для повернення Фонду гарантування та інших кредиторів. І якщо щось залишиться, акціонери банку отримають вигоду з цього. Але вони не отримають жодної копійки або гривні до тих пір, поки Фонд гарантування не буде відшкодований повністю і поки кредитори не будуть відшкодовані. Це те, над чим я працюю.

Я хотів би попросити Вас підсумувати все сказане. Чого Ви очікуєте від справи “Укрінкомбанку”? Яке рішення щодо цього банку Ви очікуєте?

Я завжди оптиміст і вірю в молодих людей, які зараз керують урядом в Україні. Я збираюся дати всім кредит довіри і сподіваюся, що вони зроблять правильні речі. І коли вони дізнаються всі факти, я вірю, що вони зроблять правильні речі. І правильне рішення полягає в тому, щоб мій клієнт, банк “Укрінкомбанк”, співпрацював з Фондом гарантування, щоб зібрати гроші з позичальників, щоб Фонд гарантування міг бути відшкодований – цими 35 або 40 мільйонами доларів, або якоюсь іншою сумою. Ми не знаємо точно, яка вона. Але яка б ця сума не була, давайте працювати разом, щоб зібрати гроші з позичальників, які законно винні ці гроші банку, щоб банк міг повернути гроші Фонду гарантування, щоб Фонд гарантування міг, по суті, повернути гроші уряду України. Як американський платник податків, я дбаю про це, тому що Сполучені Штати надали Україні мільярди доларів фінансової допомоги. І ми хочемо переконатися, що ці гроші використовуються ефективно. Якщо ці 35-50 мільйонів доларів не будуть зібрані з позичальників, які їх винні, тоді уряд України повинен буде знайти спосіб заповнити цей бюджетний дефіцит. І одним із шляхів, куди вони [уряд] звертаються – їхні партнери на Заході, включаючи Сполучені Штати, щоб допомогти фінансово підтримати бюджет. Отже, всі гроші тут є взаємозамінними. Вони всі в одному великому котлі, так би мовити. І якщо ми не зберемо ці 35-50 мільйонів доларів із позичальників, це створить зобов’язання для уряду України та потенційний тягар для платників податків США. Тому я хочу, щоб всі ці гроші, які приходять сюди [в Україну], використовувалися ефективно.

Джерело

Можна регулярно і багатослівно, на найвищому рівні обіцяти сприятливий інвестиційний клімат, що обов’язково пануватиме в Україні після закінчення війни. Але лакмусовим папірцем у цьому питанні є, передусім, наявність реальної можливості судового захисту своїх законних прав в українському суді. 

Висвітлюючи підсумки і наслідки 10-річної банківської реформи в рамках чергової публікації проєкту нашого видання «Банківська система України – ретроспектива і погляд у майбутнє»,  «Ракурс» докладно описав історію однієї з найстаріших банківських установ – «Укрінбанку». Вона промовисто віддзеркалює історію нашої країни та часом дивовижну державну політику, зокрема, в банківській сфері.  

Внаслідок банківської кризи 2014-2015 років в Україні було ліквідовано близько сотні банків. «Укрінбанк», «останній з могикан», давно отримав судове рішення про незаконність його ліквідації, яке, як виявилося… неможливо виконати. Боротьба за справедливість триває багато років. Йдеться про вкрадені мільярди і тисячі ошуканих вкладників, що «благословив» НБУ під оплески великих позичальників, які дістали безстрокові кредитні канікули і шанс взагалі позбутися боргів. 

Поки що триває багаторічна боротьба у залах суду. Засідання у Верховному суді, що відбулось минулого тижня, було доволі яскравим, зокрема, завдяки участі американського гостя. Не кожного дня в українських судах виступають конгресмени США, тож наведемо частину промови одного з представників інтересів «Укрінбанку», пана Слеттері, в українському Верховному суді.

Джим Слеттері, член Палаті представників США (1983-1995) представляв  2-й виборчий округ Канзасу як демократ, був кандидатом від Демократичної партії на пост губернатора в 1994 році та кандидатом у сенатори США в 2008 році.

Джим Слеттері: «Мій клієнт хоче стягнути заборгованість по кредитах, які були видані законно, з відповідних позичальників. І це єдиний спосіб, який допоможе моєму клієнтові розрахуватися із своїми кредиторами, зокрема, з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. 

Мій клієнт готовий і прагне співпрацювати з Фондом гарантування, аби стягнути всі можливі кошти, заборговані позичальниками, а це мільйони доларів США.

Всі кошти стягуватимуться з позичальників під наглядом цього Суду і будуть виплачені кредиторам, включно з Фондом гарантування, знову ж таки під наглядом цього Суду. 

Мій клієнт закликає цей Суд підтвердити свою юрисдикцію в цій справі. Цей суд є найкращим юридичним форумом для вирішення цього питання таким чином, щоб забезпечити швидке та повне стягнення законних позик, наданих позичальникам. Це єдиний спосіб, у який кредитори, включно з Фондом гарантування, можуть сподіватися отримати виплати.

Відповідна статистика продемонструвала, що коли банки ліквідують, за результатами цієї процедури можна стягнути всього 3-4-5  відсотків від усіх заборгованих коштів.

І в  разі, якщо суд відмовиться встановити правову справедливість в межах своєї юрисдикції у цій справі, він фактично стане на бік позичальників, які заборгували  мільйони доларів моєму клієнту, який, у свою чергу, винен кредиторам, включаючи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Будь ласка, дозвольте мені надати ше один, останній аргумент. 

Я американець, який є колишнім членом Конгресу Сполучених Штатів Америки. Починаючи з 2004-го року я здійснив понад 30 візитів в Україну. Я є твердим прихильником незалежної демократичної, вільної та процвітаючої України. Пишаюся тим, що моя країна підтримує мужній народ України в боротьбі проти брутальної неспровокованої агресії Російської Федерації.

На сьогоднішній день уряд США надав Україні мільярди доларів допомоги. Платники податків США очікують, що їх допомога Україні буде використана ефективно, а не змарнована.

Члени Конгресу США знають, що знадобиться ще більше допомоги США. Вони спостерігають за тим, як витрачається ця допомога. Їм відомо про випадки корупції в банківській системі у минулому та зусилля, які було докладено для реформування банківської галузі. Вони знають, що податкові долари США підтримали Міжнародний валютний фонд та інші міжнародні фінансові установи, які надавали підтримку банківській реформі в Україні.

Ваші друзі в США та в Конгресі США хочуть, щоб позичальники повернули свої позики на мільйони доларів США якомога швидше, аби можна було повернути борг Фонду гарантування. Тому що кожен повернутий долар зменшить кількість міжнародних коштів, у тому числі із США, які знадобляться для підтримки банківської системи України.

Якщо цей Суд підтвердить свою правову юрисдикцію сьогодні, він почне процес, який дасть змогу моєму клієнту повернути кошти Фонду гарантування, заощадити українському уряду мільйони доларів і запобігти потенційній відповідальності перед платниками податків США». 

Поза всяким сумнівом, враження Джим Слеттері багато для кого будуть вагомішими, аніж нічим не підкріплені запевнення кожного українського президента у надійності і вигідності інвестування в Україну, практична суть яких вичерпується закликом «Приносьте ваші грошики».  Без жодних гарантій.

Наступне засідання у справі відбудеться 16 жовтня.

Джерело

У результаті гучної банківської кризи 2014-2015 років в Україні було ліквідовано близько сотні банків. «Укрінбанк» напевно єдиний, який досі бореться за справедливість, давно отримавши судове рішення про незаконність його ліквідації, яке, як виявилося, неможливо виконати. 

Проте ця історія значно масштабніша, ніж багаторічна сага про один банк, яким би надійним і старим він не був. Це яскраве свідчення реалізації корупційного механізму ліквідації банків із використанням держави, спрямованого на те, щоби перекроїти банківський ринок та безкарно скористатися чужими активами. В цій історії йдеться про фактично вкрадені мільярди і тисячі ошуканих вкладників, які досі не дочекались справедливості. 

Банківська криза 2014-2015 років

ПАТ «Укрінбанк» – один із найстаріших банків в Україні. Він виник далекого 1989-го року, ще до проголошення Україною Незалежності. 

Банк працював та активно розвивався, хоча велика фінансова криза 2008-2010 років і зачепила його, але отримавши кредит рефінансування від НБУ у розмірі 500 млн грн, банку вдалося не лише не втратити свої позиції на ринку ,а навіть єдиному серед українських банків повернути його достроково.

На момент початку другої великої кризи банківської системи 2014-2016 років, більшою мірою спричиненою анексією частини українських територій, а з ними і майна та активів банків, частка «Укрінбанку» займала трохи більше 1% вітчизняного банківського ринку. 

На початок 2015 року баланс «Укрінбанку» складав 5,7 млрд грн, що на той момент було еквівалентом 712,5 млн доларів США. Серед клієнтів банку був реальний бізнес, наприклад, ПРаТ «Оболонь», Севастопольський судноремонтний завод, ПАТ «Лісмаш», ПАТ «Красилівський завод «Точмаш», облавтодори тощо.

Проте тимчасова окупація Криму, частин Луганської та Донецької областей призвели до втрати 30% активів «Укрінбанку» у вигляді нерухомості, кредитів, виданих жителям та юридичним особам цих територій. 

Що повинна була зробити держава в такій ситуації? Забезпечити тимчасову підтримку, наприклад, надати рефінансування тощо. Натомість НБУ провів  так званий шоковий аудит. Було висунуто вимогу збільшити резерви на суму 500 млн грн. Банк розпочав пошук інвестора і знайшов аж трьох: американську, британську та ізраїльську компанії. Відповідно до чинного законодавства, НБУ має надати дозвіл на залучення коштів іноземних інвесторів до українського банку. Ізраїльська компанія все ж дійшла до кінця довготривалих та численних переговорів і навіть попереджень з боку НБУ про те, що інвестиції в український бізнес під час банкопаду ризиковані.  

14 грудня 2015 року НБУ офіційно надав дозвіл на залучення 50 млн дол. США інвестицій в «Укрінбанк» як частину плану фінансового оздоровлення та узгодив строки для такого залучення.

На це інвесторам та банку було надано місяць. Проте вже 24 грудня – через 10 днів після ухвалення  рішення щодо надання дозволу інвестору залучити кошти до  «Укрінбанку»  – Правління НБУ на чолі із сумнозвісною очільницею Нацбанку Валерією Гонтаревою затвердило постанову про введення тимчасової адміністрації в «Укрінбанку», а трохи пізніше і про його ліквідацію. 

Для банку це стало, м’яко кажучи, неприємною несподіванкою. Інвестор цього рішення, звісно, не зрозумів. Спроби провести переговори із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб внесли ще більше сумнівів. Аби отримати можливість взяти  участь уже в санації банку,  інвестору запропонували додатково внести на рахуники Фонду без будь-яких гарантій повернення коштів… 30 млн. грн для того, «щоб йому повірили».

Як можна зрозуміти такі рішення? Що змінилося за 10 днів? Чому НБУ не дотримався власного рішення?

Передусім, рішення про ліквідацію банків приймали не суди, а регулятор. Вони ж їх і виконували. Тож очевидно, що мав місце явний конфлікт інтересів, що створив широке поле для зловживань.

Що стало підгрунтям? 

Попри те, що банк внаслідок окупації втратив третину активів, частина великих позичальників прагнула повернути кредити завчасно і вони робили це.

Банк намагався втриматися, ніхто з  його акціонерів не мав наміру вивести кошти та виїхати до Відня чи Лондона, як вчинив багато хто. Навпаки, банк намагався зберегти активи та виплачувати вкладникам борги за рахунок коштів тих позичальників, які гасили кредити.

Бізнесу під час кризи ніколи було чекати, хтось планував вихід на IPO, хтось хотів взяти новий кредит в іншому банку і був зацікавлений у чистій кредитній історії, хтось хотів продати заставне майно, щоб вкластися в інший проект. Справи йшли своїм ходом.

Однак процес ліквідації банку, несподівано для всіх запущений НБУ, означав початок катастрофи. Адже як наслідок банк припиняє здійснювати будь-які банківські операції. НБУ призначає ліквідатора. Ліквідатор має забезпечити виплату коштів кредиторам банку в межах наявних активів.

Всі активи банку оцінюються, і на їх основі здійснюється виплата коштів кредиторам. Пріоритетність виплат визначається законодавством, зазвичай першочергово виплачуються кошти вкладникам фізичним особам в межах гарантованої суми.

Банк втрачає ліцензію на банківську справу, механізм повернення якої навіть в разі ухвалення відповідного судового рішення  просто… не передбачений.

Ліквідація банку є крайнім заходом, який застосовується у випадках, коли він не може виконувати свої зобов’язання перед клієнтами та кредиторами або порушує вимоги законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Як ми бачимо, стосовно «Укрінбанку» НБУ було прийнято з різницею у 10 днів два не просто досить суперечливі, а діаметрально протилежні рішення. Підстав для введення у банку тимчасової адміністрації не було, що підтвердилося у судових процесах, які були ініційовані акціонерами банку проти НБУ. Але це не завадило розпочати щодо нього процес ліквідації.

Дивна математика регуляторів

НБУ чомусь обрав позицію не підтримувати банк, який попри кризу тримався на плаву, не надавати кредит на рефінансування, не залучати інвестиційний капітал, не приймати план виходу з кризи, а одразу – ліквідувати. Стрімко і цілеспрямовано.

Що було далі? Акціонери банку подали позов до суду щодо визнання незаконними  рішення, якими НБУ спочатку вводить тимчасову адміністрацію, а через 3 місяці запускає процес ліквідації. 

І тут у гру вступає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. За три місяці, які сплинули після ухвалення  рішення НБУ, Фонд півмільярдними траншами сплатив борги фізособам, але лише в межах гарантованої суми відшкодування вкладу в розмірі 200 000 гривень!

Арифметика тут доволі проста і цинічна. За умови, що процес ліквідації є незворотнім, ті, хто очолювали його, швидко та безкарно скористалися можливістю розпорядитися активами банку.

Банки сплачують до Фонду 3% від портфелю вкладів фізичних осіб, що гарантує повернення громадянам їхніх вкладів, але не більше 200 тисяч гривень кожному. Фонд спочатку отримує кредит в Мінфіні для сплати вкладникам, а потім намагається повернути свої кошти за рахунок активів банку. Тож банк мав активів на понад 5 млрд грн, з яких 3,5 млрд грн – депозитний портфель населення. Лише 1,7 млрд грн мали бути сплачені фондом вкладникам.

Проста математика. Хороший бізнес?

У той же час «Укрінбанк» домагається визнання постанов НБУ незаконними у всіх трьох судових інстанціях. 8 серпня 2019 року «Укрінбанк» отримав остаточне рішення про незаконність ліквідації.

Як ви думаєте, хтось поніс за це покарання?

Чи, можливо, було відновлено ліцензію? Позиція регулятора така – відповідного механізму не передбачено. 

Як так? Адже на кону мільярди доларів?

Як справедливо зауважував свого часу Карл Маркс, немає злочину, на який не пішов би капітал, якщо рентабельність перевищує 300%. В нашому випадку наряду з «капіталом» заслужено посідають місце НБУ та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 

Чи не для цього і задумувався весь простий, як рекет 90-х, механізм – користуючись кризою, перекроїти банківський ринок та безкарно на ньому поживитися?

Ще одне важливе питання: якщо механізму реституції, тобто повернення в первісний стан, не існує, що у цьому випадку є справедливістю для бізнесу, держави, позичальників, а головне – вкладників банку?

У цій сфері величезні пробіли, але держава, законодавець мусять дати відповідь на це запитання.

У той же час, хтось отримав подарунок долі у вигляді можливості викупити свій кредит за 5% вартості…

Заставне майно за безцінь виставляють на торги. Зазвичай тут живляться або спекулянти,  або крупні позичальники. Ні державі, ні вкладникам, акціонерам це користі не дає.

Крім того, останній, так званий «антиколомойський», закон взагалі перекладає на акціонерів фінансову відповідальність за непогашені внаслідок ліквідації банку збитки. При тому,  що акціонери банку не беруть участі ні в оцінці, ні в реалізації цього механізму Фондом. 

Мало того, що ліквідація банку була безпідставною і призвела до втрати вкладниками своїх коштів, для багатьох родин це рішення обернулося трагедією. 

Лише один приклад. Вкладник банку – колишній пілот, який заробив шестизначну суму в доларах США під час роботи в Африці. Він сподівався забезпечити гідне майбутнє родині і безбідну старість собі. Натомість отримав від Фонду 200 тисяч грн і за рік судової тяганини буквально згорів від стресу, помер, не дочекавшись справедливого вирішення питання з поверненням боргу. Його дружина і донька судяться досі.

Велика гра Великої палати ВС

Не виключено, що вся ця операція «ліквідація» і стала результатом впливу великих позичальників та адмінресурсу, які спільними діями вирішили перетягнути на себе кредитний портфель та активи банку. Для цього було використано навіть дуже логічне рішення акціонерів «Укрінбанку», виключити із найменування юридичної особи слово «банк», у зв’язку із чим юридична особа отримала зміненене найменування Публічне акціонерне товариство «Укрінком». Зазначене рішення акціонерів грунтувалось на положеннях банківського законодавства  про заборону використання слова «банк» у найменуванні юридичної особи, яка не має банківської ліцензії.

В одному зі своїх рішень Велика палата Верховного суду з подачі Фонду несподівано встановлює, що «Укрінбанк» та «Укрінком» – це дві різні юридичні особи. Хоча йшлося лише про перейменування. Код ЄДРПОУ юрособи не змінювався.

В розвиток Велика палата Верховного суду вирішила також, що всі вимоги «Укрінкому» до позичальників «Укрінбанку» на цій підставі є незаконними.

Це рішення, яке неможливо оскаржити, було винесено при перевазі в 1 голос та за існування 9 (!) окремих думок незгодних суддів. Але воно створило порушення принципу правової визначеності для колишнього банку та унеможливило стягнення в подальшому заборгованості. 

Тож що впало на шальку сліпої Феміди? Загадка. Але якщо правові позиції Великої палати створюють правові колізії, то чи є сенс в цій по суті четвертій судовій інстанції, скомпонованій дивовижним чином з представників всіх юрисдикцій, і яким має бути механізм усунення цих проблем? Симптоматично, що господарники проголосували проти вказаного рішення, а представники кримінальної юстиції, спеціалізація яких до цієї справи – жодним боком, проголосували «за».

Це питання досі дискутується в юридичному середовищі, хоча  з моменту винесення рішення минуло вже  5 років. 

Протягом цих років поки ніхто не може стягнути борги, ні Фонд, ні «Укрінком»,  позичальники продовжують користуватися кредитними канікулами, а вкладники по суті оплачують перерозподіл банківського ринку зі своїх рахунків.

То чи не настав час для змін і виправлення власних помилок?

Що далі?

Як видно, фінустанова не здається і готова працювати із позичальниками, готова гасити борги перед вкладниками, Фондом борги, що накопичилися, і далі шукає справедливості у судах.

Та законодавцю є про що подумати. Чи ефективним виявився механізм ліквідації? Чи не схожий він на звичайне рейдерство під прикриттям правильних гасел? Чому не був застосований механізм банкрутства? Який зиск державі сприяти продажу цінних активів за безцінь?

Як бути з тими активами, що через рішення ВП зависли у правовій невизначеності? Та хто має захистити у цій ситуації інтереси громадян,  держави, інвесторів?

«Укрінком» не здається і має власний план виходу із ситуації, що склалася. Та видається, що і держава, і національні регулятори, вочевидь, завинили банку та його вкладникам елементарну справедливість. Нині слово знову за Верховним судом. І багато хто з нетерпінням чекає, чи переможе в цьому кейсі  справедливість і законність, чи знову візьме гору інтерес деяких великих позичальників банку, які внаслідок цих всіх перепитій отримали шикарні кредитні канікули тривалістю вже понад 7 років та плекають надію взагалі позбутись боргів. Ми дізнаємося про це вже найближчими днями. 

Джерело

Завершення банківської реформи – це, зокрема, і справедливе покарання винних. Та чи справді з НБУ та ФГВФО знято тіньові гарантії недоторканності?

Ми продовжуємо досліджувати підсумки банківської реформи в Україні. Від її початку вже минуло десять років, усі переможні реляції проголошені, сурми відіграли, оплески стихли. Залишилися самі питання. Наприклад, як сталося так, що під час заходів з реформування системи (які безперечно назріли на той час) державі і громадянам було завдано мільярдних збитків, величезну частину яких так ніхто і не компенсував?

Це питання тягне за собою багато інших, і одне з них – якими мають бути механізми відновлення справедливості? Починаючи з того, коли і ким буде поставлена крапка – передусім, притягнення винуватих до відповідальності за те, що під гаслом реформи тисячі українських громадян було фактично обікрадено.

Тіньова недоторканість

Ще у розпал реформи Національний банк України і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стали фактично недоторканними установами. Ці інституції не мали формального імунітету, але на практиці користувалися значним рівнем захисту та впливу, що в наших реаліях закономірно ускладнювало або й унеможливлювало розслідування їхньої діяльності. Свою роль тут відіграла і їхня ключова позиція у фінансовій системі країни, і політичні зв’язки топ-менеджменту тощо.

Але наскільки відомо, задавненим кримінальним провадженням, в яких фігурують НБУ та ФГВФО, поступово збираються давати зелене світло.

Редакція звернулася із запитами про стан розслідування відповідних кримінальних проваджень до компетентних органів. А в очікуванні відповіді пригадаймо, на якому етапі перебувають ці нескінченно тривалі розслідування, виходячи з відкритих джерел.

Чотири напрямки розслідувать

Висновок про те, що з НБУ та ФГВФО негласно знята недоторканність, можна частково підтвердити, враховуючи активізацію кримінальних справ у банківській сфері, пов’язаних з цими установами.

Колишнє порушення кримінальних проваджень після так званого «банкопаду» 2014-1027 років стало можливим завдяки суспільному тиску на владу та міжнародній підтримці реформ, які вимагали прозорості та боротьби з корупцією. Влада почала демонструвати трохи більше уваги до боротьби з корупцією у фінансовому секторі, що призвело до відповідних розслідувань

Так, у минулому та нині розглядалися кілька кримінальних справ, пов’язаних із Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Якщо узагальнити основний зміст цих справ, можна виділити чотири головні аспекти, на яких сфокусована увага як слідства, так і громадськості.

Зловживання владою та службовим становищем: У деяких випадках колишні посадові особи НБУ підозрювалися у зловживанні владою, яке призвело до негативних наслідків для банківського сектора та вкладників.

Розкрадання коштів: Деякі справи стосуються розкрадання коштів з банків, які перебували на санації або в процесі ліквідації. У таких випадках розслідування включали не тільки власне банківські установи, але й дії НБУ та ФГВФО.

Корупційні схеми: Розслідувалися випадки можливого хабарництва та корупційних схем, у яких могли брати участь представники НБУ та ФГВФО. Ці схеми включали зловживання під час надання кредитів, відшкодування збитків або ліквідації банків.

Виведення активів: Справа щодо незаконного виведення активів із банків, які пізніше були оголошені неплатоспроможними, також привертала увагу правоохоронних органів. ФГВФО в таких випадках мав обов’язок відшкодовувати вклади, що викликало питання щодо ефективності його роботи.

На даний момент триває декілька розслідувань, які стосуються як зловживань з боку окремих осіб у НБУ, так і діяльності ФГВФО. Правоохоронні органи досі продовжують вивчати ці випадки.

Такі справи мають резонанс, оскільки вони пов’язані з довірою до банківської системи та державних установ, відповідальних за захист вкладників.

Справа Катерини Рожкової

Одним із найбільш відомих прикладів зловживання владою та службовим становищем, пов’язаних з Національним банком України (НБУ), є справа щодо екс-заступниці голови НБУ Катерини Рожкової.

Під час так званого «банкопаду» 2014-207 років вона опікувалася питаннями нагляду за банками, стабілізації фінансового сектору та підвищенням довіри до банківської системи.

У 2017 році проти Катерини Рожкової було порушено кілька кримінальних проваджень. Її підозрювали у сприянні певним банківським установам, зокрема «ПриватБанку», під час здійснення рефінансування та виведення активів. Обвинувачення стверджувало, що дії Рожкової могли мати корупційний характер і призвести до значних збитків державі. Однак, справа не була завершена, а Катерина Рожкова продовжувала працювати на своїй посаді, наполягаючи на своїй невинуватості. Це розслідування викликало широкий суспільний резонанс, і на той час ситуація навколо НБУ була складною через масові банківські банкрутства.

Цікаво, що Катерина Рожкова залишила посаду лише у 2022 році, а справа її так не отримала очікуваного завершення.

Саме активізація проваджень по цих персонах можуть стати лакмусовими папірцями наявності політичної волі віддати належне банківських топ-чиновникам за їхню діяльність, що призвела до глобальних тяжких наслідків.

Справа «VAB Банку»

Інша відома справа стосується колишнього власника «VAB Банку» Олега Бахматюка та посадовців НБУ.

У цій справі, як і у справі Рожкової, мова йшла про можливе зловживання владою та службовим становищем в НБУ, що спричинило значні втрати для держави та банківської системи.

Щодо конкретики: у 2014 році НБУ надав «VAB Банку» рефінансування на суму 1,2 мільярда гривень. Власник банку Олег Бахматюк та колишній заступник голови НБУ Олександр Писарук були звинувачені у корупційній схемі, де виділені на стабілізацію банку кошти були використані для особистого збагачення та виведені через підставні компанії.

Розслідування по справі «VAB Банку» почалося у 2014 році, у 2019 було висунуте обвинувачення у зловживанні службовим становищем при наданні рефінансування «VAB Банку» у 2014 році. Бахматюку та кільком посадовим особам НБУ, включаючи колишнього заступника голови НБУ Олександра Писарука, були пред’явлені обвинувачення Слідство вважало, що ці дії спричинили збитки державі на суму близько 1,2 мільярда гривень.

Які результати? Розслідування триває, Бахматюка було оголошено у розшук.

А ось ще дві справи, що ілюструють наявність корупційних схем, пов’язаних із посадовими особами НБУ та ФГВФО.

Банк «Михайлівський» та «Дельта Банк»

Голова правління банку «Михайлівський» Ігор Дорошенко був обвинувачений у розкраданні коштів банку на суму понад 870 мільйонів гривень. Кошти були виведені з банку через підконтрольні структури. Після банкрутства банку Фонд гарантування вкладів змушений був виплатити компенсації вкладникам, що стало додатковим фінансовим навантаженням на Фонд, який був змушений покрити втрати за рахунок державного бюджету.

Ігоря Дорошенка було заарештовано у 2016 році. Розслідування велося кілька років, судовий розгляд триває.

«Дельта Банк», один з найбільших банків України, був визнаний неплатоспроможним у 2015 році. Під час ліквідації банку було виявлено, що значні кошти були виведені з банку через підставні компанії, що належали власнику банку Миколі Лагуну. Внаслідок цього ФГВФО був змушений виплатити мільярди гривень компенсацій вкладникам.

У 2019 році Лагуна було обвинувачено в розкраданні коштів банку. Розслідування велося декілька років. Провадження по справі триває і досі.

А кілька днів тому інформаційна агенція РБК Україна повідомила, що колишній власник «Дельта Банку» Микола Лагун продовжує володіти частиною активів в Україні . Керують активами двоє його помічників.

Чи можна говорити про якусь «крапку» у реформі, спираючись на ці справи? Безумовно, ні. Чи можливо було б організувати подібні оборудки, не задіюючи корупційні схеми за участі топ-чиновників НБУ та ФГВФО? Теж навряд чи. Навіть навпаки: ці справи є прикладами складних корупційних схем, задіяних у банківському секторі України, які призвели до серйозних фінансових втрат для держави та її громадян.

…Українські суди і досі не люблять «банківських справ», а буває, взагалі відхрещуються від них як від чорта. В тій точці, де стикаються великий адмінресурс і великі гроші, буває важко розглянути справу неупереджено і всебічно. Але для цієї «нелюбові» є ще одна фундаментальна причина – досі немає відповіді на давнє і значною мірою риторичне запитання, чи відповідала банківська реформа Конституції. Але це вже тема окремого матеріалу.

Джерело

Як «банкопад» 2014-2017 років позначився на житті пересічних українців і банківській сфері та іміджі держави

Аналізуючи одну з найбільш знакових подій  в українській економіці, що відбулися у період після Майдану і анексії Криму й полягала в реформуванні банківської системи, її підсумок не можна визначити однозначно. Як кожне масштабне зрушення у житті держави, вона мала різні сторони. Але напевне можна стверджувати, що її глобальним прорахункам досі так і не дана належна оцінка.  Нині, через десять років після початку, є всі підстави проаналізувати цю реформу, вже маючи перед собою її результати, що значною мірою доречніше назвати наслідками.  

«Революційна ситуація»

Що передувало банківській реформі в Україні 2014-2017 років? Якими були головні причини карколомних змін у банківській сфері? 

Перша причина – економічна криза, спричинена анексією Криму та воєнним конфліктом на сході України, який дехто і досі намагається подати як громадянське протистояння, хоча фактично ми вже тоді мали справу з російською агресією.

Ці події призвели до значних економічних втрат, зниження ВВП та девальвації гривні. Внаслідок цього закономірно зросла кількість проблемних кредитів та знизилась платоспроможність позичальників.

Друга причина – політична нестабільність у державі. Часті зміни уряду та політичні кризи знизили довіру інвесторів і сприяли економічним проблемам. 

З цього логічно витікає третя причина – слабкість банківської системи. Чимало українських банків мали низький рівень капіталізації та високий рівень проблемних кредитів. Деякі банки технічно були банкрутами. 

Значна частина банків стикалася з труднощами у виконанні своїх зобов’язань перед вкладниками, що викликало масові відтоки депозитів.

Четверта причина, на жаль, традиційна для України від самого початку проголошення незалежності, – корупція та неефективне управління. Відомі випадки використання банками схем для виведення коштів. Певні банківські установи працювали на користь своїх власників та пов’язаних осіб, забуваючи про зобов’язання щодо клієнта. Регуляторні органи, м’яко кажучи, не завжди ефективно виконували свою функцію, що давало банкам змогу працювати з порушеннями.

Все це потребувало від держави термінових заходів. 

Назріли зміни

За великим рахунком банківська система справді потребувала змін. Слід було ввести нові регуляторні вимоги для банків, зокрема, щодо капіталізації, ліквідності, управління ризиками. 

МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові інститути, які щиро, мало не більше, ніж самим собі, зичать нам всього найкращого, відкрито і наполегливо тиснули на Україну з метою реформування банківського сектору. 

Концепцію реформування банківської системи в Україні розробляли кілька ключових суб’єктів.

Національний банк України (НБУ), на чолі якого з червня 2014 по травень 2017 стояла Валерія Гонтарєва. Вона активно, з «вогником» запроваджувала нові регуляторні вимоги та ініціювала масштабне очищення банківської системи від фінансово нестабільних установ. І як гасло це звучало непогано, хоча практика виявилася неоднозначною. Ініціативу підтримав Міжнародний валютний фонд. Він надавав консультації та фінансову підтримку, підсиливши дію «доброго слова» «пістолетом», тобто  виставивши вимоги до реформування банківського сектору як умову для отримання кредитів. 

Світовий банк також засипав настійливими порадами щодо реформування банківської системи і надав технічну допомогу. 

Міжнародні та українські аналітичні центри, такі як Європейський банк реконструкції та розвитку, також брали участь у розробці стратегій і рекомендацій для реформування банківської системи.

Не залишилося осторонь і Міністерство фінансів України.

Тобто  реформа банківської системи в Україні була багатокомпонентним процесом, який вимагав координації та співпраці між різними організаціями та інститутами. Основною задекларованою метою було підвищення прозорості, стабільності і довіри до банківської системи. На практиці ж вийшло так, наче виконавці реформи обрали собі гаслом прислів’я «Ліс рубають – тріски летять». На жаль, «трісками» ставали як банківські установи, так і клієнти банків.

Головні постраждалі – вкладники

Зупинімося на найбільш тяжких соціальних наслідках банківської реформи. Одним з головних негативів стали втрати коштів вкладників. Хоча Фонд гарантування вкладів фізичних осіб компенсував частину втрат, багато вкладників не змогли повернути свої гроші в повному обсязі, особливо якщо суми перевищували гарантовані межі.

Великомасштабне закриття банків і фінансові скандали знизили рівень довіри населення до банківської системи загалом. Люди стали обережніше ставитися до розміщення своїх коштів у банках, що вплинуло на загальний обсяг депозитів.

Малі і середні підприємства, які мали рахунки в закритих банках, зіткнулися з труднощами в доступі до своїх коштів. Це ускладнило ведення бізнесу і могло призвести до банкрутства деяких компаній.

Закриття значної кількості банків призвело до масового скорочення працівників. Чимало банківських службовців залишилися без роботи, що збільшило рівень безробіття у фінансовому секторі.

Фінанси співають романси

Втрата робочих місць і коштів спричинили соціальне невдоволення. Були випадки протестів і мітингів вкладників закритих банків, що вимагали повернення своїх коштів. Фінансові втрати,  невизначеність викликали стрес і психологічні проблеми у багатьох громадян. Люди переживали через втрату своїх заощаджень і майбутнє фінансове становище.

Зупинімося спочатку на фінансових втратах. Ось кілька основних аспектів і конкретних прикладів фінансових збитків.

Перше – втрата депозитів. Вкладники, які тримали свої гроші в банках, що збанкрутували, втратили значні суми. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб компенсував втрати лише в межах гарантованої суми, яка на той час становила 200 тисяч гривень на одного вкладника. Вклади, що перевищували цю суму, не були компенсовані повністю.

Друге – недоступність коштів. Вкладники мали обмежений доступ до своїх коштів під час процесу ліквідації банків. Це могло тривати місяцями або навіть роками.

Нарешті третє – інфляційні втрати. Внаслідок девальвації гривні та високої інфляції вкладники втрачали купівельну спроможність своїх заощаджень.

Згідно з даними ФГВФО, станом на кінець 2017 року було виплачено понад 90 мільярдів гривень компенсацій вкладникам збанкрутілих банків. Однак загальні зобов’язання ліквідованих банків перед вкладниками значно перевищували цю суму.

Наприклад, лише по «Дельта Банку», що був визнаний неплатоспроможним у 2015 році,  сума зобов’язань перед вкладниками становила понад 30 мільярдів гривень, з яких було виплачено лише близько 16 мільярдів гривень за рахунок ФГВФО.

Інші значні банки теж мали перед вкладниками мільярдні зобов’язання, що не були повністю покриті компенсаціями.

Ось ще один приклад. «Укрінбанк» був одним із найстаріших комерційних банків України, заснованим 1989-го року. У 2016 році Національний банк України визнав банк неплатоспроможним, що призвело до його ліквідації. Подробиці і наслідки цієї показової в багатьох сенсах історії – тема, гідна окремого дослідження. На момент ліквідації «Укрінбанк» мав значні зобов’язання перед своїми вкладниками. За даними ФГВФО, обсяг виплат, які були здійснені, не покривав усі зобов’язання банку. Багато вкладників намагалися оскаржити рішення про ліквідацію банку в судах, а це ще більше ускладнило та затягнуло процес повернення коштів.

Соціальні заворушення

Не дивно, що «банкопад» 2014-2017 років спричинив низку соціальних заворушень, доволі численних. 

Наприклад, вкладники «Дельта Банку» неодноразово проводили мітинги та акції протесту, вимагаючи повернення своїх коштів. Протестувальники збиралися під стінами Національного банку України, а також біля офісів банку. Вкладники часто зверталися до судів з метою оскарження дій банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Подібні акції проводили вкладники кількох великих банків, що не отримали ліцензії – «Надра Банк», «Фінанси та Кредит», «Імексбанк», «Укрінбанк».

Вкладники «Укрінбанк» проводили акції протесту під стінами НБУ та офісами банку, вимагаючи повернення своїх коштів.

Було чимало випадків, коли вкладники блокували вулиці та входи до банківських установ, щоб привернути увагу до своїх проблем.

Зниження довіри до банківської системи

Ми не можемо оминути ще один негативний момент, який призвів до відчутних наслідків. Під час «банкопаду» 2014-2017 років в Україні були випадки, коли НБУ не дозволяв потенційним закордонним інвесторам влити кошти у проблемні банки. Це знову стосується великих банків, таких як «Укрінбанк», «Фінанси та Кредит», «Надра», «Дельта Банк».

Закриття великої кількості банків і втрати вкладників на початкових етапах реформ призвели до зниження довіри до банківської системи України. Це негативно вплинуло на сприйняття України як надійного фінансового партнера.

Масові протести вкладників, які втратили свої кошти, створили негативний фон і не додавали оптимізму потенційним іноземним інвесторам, і без того обережним через нестабільну політичну та економічну ситуацію, високий рівень регуляторних,  юридичних ризиків. 

Запрошуючи інвесторів і чекаючи на інвестиції, держава одночасно дала чіткий сигнал: сьогодні ми раді вам, а завтра раптом можемо повідомити, що вам тут не місце просто через те, що хтось так вирішить. Не найкращий посил з точки зору прогнозованості дій держави і залучення інвестицій в Україну. 

Отже, відбулася втрата величезної кількості активів багатьох банків на території окупованих Донбасу і Криму. В силу ряду причин наростали системні кризові явища. Катастрофічним для банківського сектору стало падіння курсу, починаючи з 2014-го року. 

Говорити про роль у цих процесах РФ та її відповідальність, доречно і справедливо. Але держава Україна повинна була надати підтримку тим, хто постраждав від такого розвитку подій. Коли ми говоримо  про банківську систему, напевне маємо розуміти, що держава повинна була виробити чітку політику щодо підтримки банків, які постраждали через події 14-го року. Це могла би бути фінансова підтримка або певний спеціальний режим виходу з ринку, особливий режим функціонування тощо.  Нічого з цього зроблено не було. 

Підсумовуючи, можна констатувати, що об’єктивно сталася страшна за своїми наслідками подія, яка, зокрема,  спричинила системну кризу в банківській сфері. І держава наче і заходилася справлятися з нею, але – неналежним чином. Або, скажімо простіше, використала цю кризу, зокрема, щоб зачистити низку банків.

Крім усього іншого, банки фактично ще і вивели з юрисдикції суду, про що докладніше поговоримо в наступних матеріалах проекту. І ще один яскравий штрих:  НБУ навіть передбачив, що всі витрати на юридичний захист своїх співробітників, які займаються супроводом відповідних справ, бере на себе держава. І схоже, що державі ставить перед службовцями завдання, виконання яких з високим ступенем ймовірності передбачає відкриття щодо них справ.

Справу зроблено, винуватих немає

То чи не завеликими виявилися «тріски», що розліталися вусібіч при завзятому реформуванні української банківської системи? Хто мав відповісти за помилки, що вилилися в гігантські цифри втрат для громадян і бюджету? 

Навіть якщо ми візьмемо офіційну оцінку вартості «очищення банківської системи”, стає зрозумілим, що «банкопад» став ще одним перерозподілом капіталу. Прямі фіскальні витрати держави становили 14% ВВП. Загальні втрати економіки сягнули 38% ВВП.

Однозначно виграли від цього корпоративні позичальники, які дістали можливість не обслуговувати кредити. Потім борги були викуплені з дисконтом, що сягав 95%.

Слід зазначити, що власники справді збанкрутілих банків, тих, де концентрація кредитів виданих пов’язаним особам, була взята «зі стелі» і перевищувала усі розумні межі, також залишилися у виграші.

Станом на липень 2017 року частка державних банків після «очистки» банківської системи і націоналізації «Приватбанку» збільшилася до 55% за розміром активів і до 61% за рівнем депозитів. Реформатори вдалися до суб’єктивного підходу, в основі якого був, зокрема, і принцип політичної доцільності. 

З ринку було виведено 87 банків. 

Прямі втрати бізнесу і населення становили близько 300 млрд гривень. Непрофесійна діяльність НБУ у питанні валютного регулювання призвела до 100% девальвації гривні.

Українська економіка втратила майже 900 мільйонів доларів лише за 2014 рік. 

Внаслідок «очищення» банківської системи держава була змушена виплатити частину боргів ліквідованих банків фізичним особам, а це близько 70 млрд грн. Також держава втратила близько 100 млрд грн у вигляді рефінансування рахунків державних підприємств і місцевих бюджетів.

То на чиєму полі насправді грала команда НБУ і хто винен у наслідках?

Напевне, НБУ на чолі з незабутньою Валерією Гонтарєвою, який лютував у період 2015-2017 років не гірше карального загону, знищуючи банки? Процедура «проріджування» банків була вибірковою і зовсім не прозорою. З банків, які мали в «анамнезі» однакові порушення, одних під час Великої чистки ліквідували, інших – ні. За твердженнями фахівців, чимало банків, які цілком заслуговували на санкції, безапеляційно були приречені до ліквідації. Бурхлива діяльність НБУ призвела тоді до обвалу майже половини банків та грандіозних втрат ВВП. Зачистка від неугодних вдалася цілком, і досі, 10 років потому, за цей кричущий волюнтаризм не відповів ніхто.

Добре закінчилася історія «очищення ринку» лише для певних банків – державних та іноземних – і для голови НБУ особисто. «Мати» банківської реформи Вікторія Гонтарєва, після того як залишила посаду голови Національного банку України у 2017 році, продовжила свою кар’єру на міжнародній арені.Там вона дістала визнання своїх зусиль в царині «реформування української банківської системи і подолання фінансової кризи» і почесне звання одного з найкращих кризових менеджерів у банківській сфері. Тут, всередині нашої держави, визнання її здобутків багатьма формулюється дещо інакше.

Сумно і симптоматично, що суб’єктивні, цілком «рукотворні» причини відіграли тут не меншу роль, ніж об’єктивні –  перш за все, початок повзучої, а потім активної фази російської агресії.

Довоєнна статистика стягнення проблемних кредитів за фактом продажу становила близько трьох-п’яти відсотків. Це – середня цифра. Тобто фактично можна стверджувати, що держава та власники банків втратили понад 95 відсотків своїх активів. Але там, де хтось втрачає, хтось інший зазвичай знаходить, і насправді активи віддали певним особам, створивши їм усі умови для заробітку. В чому саме полягає причина, скажемо так,  неефективного державного топ-менеджменту, тобто власне держави? Де приховані ті системні вади, що дали змогу чиновникам від держави надати «комусь» таку чудову нагоду?  

Фонд негарантування

Очевидно, тут саме доречно згадати про роль Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками Фонд не просто виявився неефективним чи малоефективним, насправді відбувся цілковитий провал.

Було створено спекулятивний ринок, внаслідок діяльності якого держава не отримала практично нічого. Власники банків, навіть ті, яким титанічними зусиллями вдалося відновити своє реноме в судах, вигравши суперечки щодо незаконності запровадження тимчасової адміністрації чи ліквідації, опинилися у програші. Окрім спекулянтів, які зайшли на ринок та отримали легкі гроші, ніхто не отримав нічого.

Про загальну картину державної політики на цьому напрямку яскраво свідчать окремі відомі випадки, а імена тих, кому в цій ситуації, навпаки, пощастило, є добре відомим. Яскравий і показовий приклад того, як держава, нехтуючи своїми першорядними обов’язками, чомусь легко поступається своїм законним шматком пирога, надаючи можливість комусь заробляти на власному полі. 

Більше того, основи для цілковитого нехлюйства з боку держави було закладено на законодавчому рівні. Український законодавець, якщо вдаватися до евфемізму, вкрай некоректно вирішив це питання на рівні закону. Отже, недолугі дії Фонду тут можна вважати до певної міри вторинними, хоча водночас зовсім не скасовує відповідальності і не виправдовує продемонстрованого ним короткозорого підходу до вирішення проблеми. 

Джерело