4,7 млрд грн безкоштовного фінансування: як боржники Укрінкому понад десять років користуються коштами компанії

Станом на 1 липня 2026 року сукупна заборгованість позичальників перед ПАТ «Українська інноваційна компанія» — ПАТ «Укрінком» становила близько 4,7 млрд грн. За даними Компанії, ця сума включає основний борг, відсотки за користування кредитами та пеню, нараховану відповідно до умов кредитних договорів.

За кожною цифрою стоять кошти, які українські підприємства отримали для ведення бізнесу та мали повернути у визначені договорами строки. Значна частина цих кредитів понад десять років залишається без належного обслуговування.

Економічно така ситуація перетворила кредити Укрінкому на вимушене довгострокове фінансування українського бізнесу. Позичальники роками користувалися чужим капіталом. Компанія втратила можливість розпоряджатися власними активами, виконувати зобов’язання перед кредиторами та спрямовувати повернені кошти на нові проєкти.

Поняття «вимушене фінансування» у цьому контексті описує тривале користування отриманими коштами без повного розрахунку з кредитором. Юридична природа цих коштів залишається незмінною: це кредитна заборгованість, яка підлягає поверненню.

Як виникла десятирічна затримка

24 грудня 2015 року Національний банк України ухвалив рішення про віднесення ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію. У березні 2016 року НБУ відкликав банківську ліцензію та розпочав ліквідацію банку.

Згодом суди визнали протиправними та скасували рішення НБУ і Фонду про неплатоспроможність, тимчасову адміністрацію, відкликання ліцензії та ліквідацію. Українське законодавство на той час мало прогалину щодо механізму відновлення банківської ліцензії після скасування відповідного рішення НБУ.

У постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 913/266/20 Верховний Суд прямо пов’язав правову невизначеність навколо Компанії з відсутністю належного законодавчого регулювання та невжиттям Національним банком необхідних заходів.

Позичальники використали цю ситуацію як процесуальну стратегію для заперечення права ПАТ «Укрінком» вимагати повернення коштів. Судові процеси зосередилися навколо статусу кредитора, зміни найменування юридичної особи та повноважень її органів управління.

Встановлення факту отримання позичальником коштів і виконання ним договірних зобов’язань у багатьох справах розтягнулося на роки.

Чому Укрінком має право вимагати повернення коштів

Право ПАТ «Укрінком» ґрунтується на кредитних договорах, факті передання коштів позичальникам і загальних нормах цивільного законодавства.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає належне виконання зобов’язання відповідно до умов договору. Статті 610 і 611 визначають наслідки порушення зобов’язань. Стаття 1054 встановлює обов’язок позичальника повернути кредит і сплатити відсотки.

Кредитний договір діє до його виконання або припинення на передбачених законом чи договором підставах. Зміна найменування кредитора, втрата банківської ліцензії та судові спори навколо управління юридичною особою зберігають обов’язок позичальника погасити борг.

Остаточний розмір вимог щодо кожного боржника визначається умовами конкретного договору, проведеними платежами, законодавчими обмеженнями, розрахунком заборгованості та судовим рішенням у разі спору. Право Компанії вимагати виконання кредитних зобов’язань підтверджене актуальною практикою Верховного Суду.

Хто втрачає через неповернення кредитів

Непогашений кредит є замороженим активом. Поки позичальник користується отриманими коштами, кредитор зазнає втрат від інфляції, судових витрат, знецінення забезпечення та багаторічного блокування капіталу.

Повернення цих активів безпосередньо впливає на можливість ПАТ «Укрінком» розраховуватися зі своїми кредиторами. До їх числа належать фізичні та юридичні особи, а також Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Тривале ухилення позичальників від погашення боргів зачіпає широке коло осіб.

Системні ризики знецінення банківських активів підтвердила Рахункова палата. У рішенні від 6 червня 2023 року № 12-9 вона визнала неефективними заходи Фонду, спрямовані на задоволення вимог кредиторів банків шляхом управління та реалізації активів.

За результатами аналізу діяльності Фонду у 2016–2019 роках фактична вартість реалізації банківських активів була у 2,4 раза нижчою за оціночну та у 14,4 раза нижчою за балансову. Рахункова палата також зафіксувала випадки продажу прав вимоги пов’язаним із боржниками особам. Такі операції дозволяли позичальникам викуповувати власні борги зі значною знижкою.

Ці висновки стосуються всієї проаналізованої системи управління активами неплатоспроможних банків. Вони показують економічну ціну затягування: тривале перебування кредитної вимоги у стані судового спору підвищує ризик її знецінення.