Що не так із проектом Закону України №2571 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань функціонування банківської системи»

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК № 004/2020 

Національної академії правових наук України  

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

1. Законопроект №2571 в частині зміни (доповнення) положень ст. 334 Цивільного кодексу України містить значні правові колізії, порушує усталену практику та розбалансовує злагоджену роботу механізму правового регулювання.
   

   ---

2. Надання процесуальної можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внесення застави, їхніх працівників, у тому числі після звільнення таких працівників, за рахунок власних коштів, що не включаються до державного бюджету, які мають відповідний процесуальний статус вимагає внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою приведення його діяльності щодо правового статусу спеціалізованої установи (стаття 3 Закону).
   

   ---

3. Внесення доповнень до Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) створює диспропорцію в обсязі процесуальних прав учасників цивільних відносин за ознакою правового статусу такого учасника.
   

   ---

4. В контексті вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відтак запропоновані в законопроекті №2571 доповнення позбавлені юридичного сенсу, оскільки такий обов’язок лежить на позивачеві в силу наведеного.
   

   ---

5. У законопроекті №2571 вбачаються різні підходи до визначення підсудності справ, які розглядають суди за участю Національного банку України і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відносно предмета позову, характеру заявлених вимог.
   

   ---

6. Законопроектом №2571 створюються передумови для зміни балансу інтересів в бік публічного права проти права приватного. Відповідне втручання є непропорційним відносно досягнення розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

Запропоновані редакції статей 266¹ та 266² Кодексу адміністративного судочинства України звужують конституційне право особи на судовий захист, оскільки передбачаються виключні підстави, з яких можливе оскарження в судовому порядку індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку. При цьому встановлюється обов’язок для суду покладатися виключно на кількісні, якісні оцінки та висновки, що були зроблені Національним банком України та/або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України та на підставі яких були прийняті відповідні рішення.

Більше того, внесення доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема статтею 266¹, порушує приписи статті 8 Конституції України.

Встановлення граничного строку, який не підлягає поновленню навіть при наявності поважних обставин суперечить загальним нормам Кодексу адміністративного судочинства України щодо процесуальних строків та підстав їх поновлення.

7. Пропозиції щодо доповнення статей 76 та 79 Закону України «Про банки та банківську діяльність» повністю нівелюють конституційне право особи на судовий захист, оскільки навіть у випадку отримання рішення суду про задоволення позову та скасування у судовому порядку індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, така особа позбавлена можливості відновити свої порушені права та/або отримати належну компенсацію.
   

   ---

8. Запропонована редакція частини 7 статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність» створює умови настання наслідків для заінтересованих осіб застосуванням неправомірного акту. Такий підхід значно звужує можливість оскарження актів Національного банку України з підстав виключно процедурної відповідності закону. Має місце невідповідність цієї позиції авторів законопроекту основним засадам адміністративного судочинства, встановленим у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає більш широкі повноваження суду для аналізу правомірності оскарженого акту органу, які виходять за межі аналізу суто законності такого акту.
   

   ---

9. Доповнення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Відомості Верховної Ради України, 2004, № 51, ст. 553) новою статтею 31¹ містить внутрішні суперечності з запропонованим доповненням частини 5 статті 334 Цивільного кодексу України щодо якого права на майно неплатоспроможного банку, яких набуває перехідний або приймаючий банк згідно умов правочинів, укладених відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виникають з моменту їх підписання та не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, а також пропозицією доповнення частини 10 статті 55 Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 39, ст. 383). Проект № 2571 містить положення, які прямо суперечать закріпленому конституційному принципу «зворотної дії закону в часі» та «обов’язковості судового рішення», який міститься в статті 58 Конституції України.
   

   ---

10. Держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист. Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відтак запропоновані, зокрема пунктом 5 розділу ІІ законопроекту № 2571, норми фактично нівелюють рішення судів щодо повернення банківської установи на ринок або провадження нею іншої, окрім банківської, діяльності, оскільки такі рішення фактично передбачають передачу банківської установи в управління менеджменту та акціонерам (учасникам) банку, права яких були порушені.
    

    ---

11. Аналогічне за змістом протиріччя статті 8, 58 Конституції України спостерігається у пункті 5 розділу ІІ законопроекту № 2571 щодо передачі банкам/юридичним особам, у яких Національним банком України було відкликано банківські ліцензії, але відомості про яких наявні в Державному реєстрі банків та підстави (індивідуальні акти) для запровадження тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, бухгалтерської та іншої документації банку протягом строку, встановленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у оголошенні, опублікованому на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет і в газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України».
    

    ---

12. Пункт 6 розділу ІІ законопроекту № 2571 в частині щодо нікчемності вчинених реєстраційних дій до набрання чинності цим Законом щодо банку без згоди Національного банку України і поновлення Державним реєстратором записів про вчинення державної реєстрації рішення про припинення банку, у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а також запису щодо уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за відповідним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі цього Закону порушує гарантії встановлені у статті 58 Конституції України.

    Доктор юридичних наук, професор,

     член-кореспондент Національної

     академії правових наук України                                                      О.В. Дзера

     Доктор юридичних наук  професор                                                 А.Б. Гриняк

    Доктор юридичних наук професор                                                   М.Д. Пленяк

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК № 004/2020

12 березня 2020 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено Окрему думку суддів Великої палати Верховного суду  у справі №  925/698/16 від 10.12.2019 року .

Нагадуємо, що 10 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду (далі – Велика Палата) прийняла постанову у справі № 925/698/16 за позовом Публічного акціонерного товариства (далі – ПАТ) «Український інноваційний банк» (далі також – ПАТ «Укрінбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни до ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» (далі – ТОВ «МК «Волошкове поле») та ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. Згідно з цією постановою касаційну скаргу ПАТ «Юрія» Велика Палата задовольнила частково: скасувала рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2017 року, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Серед висновків Великої палати Верховного суду було

• Скасування (визнання.незаконними) рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом
• Ні до ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ», ні до ПрАТ «ЮРІЯ» не перейшли права та обо’вязки ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК»
• Будь-які зміни до Статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування під наглядом НБУ чи в управління Фонду, можливі виключно після погодження НБУ

Судді Великої Палати Верховного суду у Окремій думці від 10.12.2019 року виклали наступні твердження

• Мало місце не реорганізація , а лише перейменування ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» у ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» . Таким чином правонаступництва не могло мати місце,оскільки не створювалась нова юридична особа. Таким чином перейменування ПАТ «УКРІНБАНК» на ПАТ «УКРІНКОМ» не впливає на обсяг прав та обов’язків ПАТ «УКРІНКОМ» відносно стягнення за кредитним договором
• Скасування рішень НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо впровадження тимчасової адміністрації та ліквідації в УКРІНБАНК , свідчить пр. припинення процедури ліквідації та відповідно поновлення повноважень органів управління банку
• Правочини щодо перейменування акціонерного товариства та зміни видів його статної діяльності були вчинені органами управління банку в межах їх повноважень
• В українському законодавстві існує прогалина щодо правого регулювання відновлення банківської діяльності після скасування рішення НБУ про ліквідацію банку, але це не свідчить про незаконність дій органів управління банку ,якщо вони не були прямо заборонені чинним законодавством
• ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІННОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» не має статусу банку , а отже відносно на нього не розповсюджуються повноваження НБУ та Фонду гарантування щодо здійснення обов’язкових процедур – в тому числі щодо погодження змін до Статуту банку.

Варто зазначити , що постанова Великої плати  від 10.12.2019 року була винесена 20 суддями Великої палати, а сама справа № 925/698/16 розглядалась у порядку господарського судочинства.

Окрема думка  була викладена 9 суддями Великої палати, із яких 4 є суддями обраними до Великої палати від Касаційного господарського суду із загальної кількості 5 обраних суддів  господарсько-правової  спеціалізації .

Вважаємо такий плюралізм  думок суддів  безпрецедентним в практиці Великої палати , коли рішення приймається із мінімальною більшістю голосів, що не може не спонукати задуматись над якістю висновків Великої палати та однозначно дає підстави стверджувати, що у майбутньому Великої палата може відійти від свої висноків, викладених у постанові від 10.12.2019 по справі № 925/698/16.

Адвокат Кілічава Тетяна

Верховный Суд полностью отклонил аргументы Нацбанка и Фонда гарантирования вкладов, о том, что ПАО «Укринком» не является правопреемником ПАО «Укринбанк», поддержав позицию, что это одно и то же юридическое лицо с такими же правами, в том числе и на обращение в суд.

Кассационный административный суд 9 августа 2019 года отказал в удовлетворении кассационных жалоб НБУ и ФГВФЛ по делу 826/14033/17 и оставил в силе решения судов первой и апелляционной инстанции, которым иск ПАО «Укринком» было удовлетворено, признаны противоправными и отменены постановления правления НБУ от 24 декабря 2015 года № 934 «Об отнесении ПАО «Укринбанк» к категории неплатежеспособных» и решения исполнительной дирекции ФГВФЛ от 24 декабря 2015 года № 239 «О введении временной администрации в ПАО «Укринбанк» и делегирование полномочий временного администратора  банка».

ПАО «Укринком»  доказало, что вынесение соответствующих постановлений о признании неплатежеспособным и введение временной администрации до завершения 180-дневного срока, предоставленного для восстановления платежеспособности банка, не может быть осуществлено произвольно.

В судебном заседании было доказано, что ПАО «Укринбанк» выполняло все необходимые действия и предпринимало действенные меры направленные на восстановление платежеспособности банковского учреждения, не допуская наступления оснований для отнесения учреждения к категории неплатежеспособных.