Україна та ЄС продовжують спільний процес взаємної інтеграції, але цей шлях може зупинитись з причини небажання України виконувати євродирективи, які відносяться до сфери оздоровлення банківської сфери. ПАТ “Укрінком” вже 8 рік перебуває в судових процесах з Фондом гарантування вкладів, а все через небажання боржників банку повертати кошти установі. Сума боргових зобов’язань сягає понад $150 млн дол. США. І серед цих боржників солідні та відомі компанії, які, згідно офіційних даних, абсолютно прибуткові. Чи може Україна втратити динаміку інтеграції в ЄС, про це поговоримо Володимиром Клименко, банкіром та головою наглядової ради ПАТ “Укрінком”. 

Як ви оцінюєте нещодавно озвучені пропозиції щодо підвищення податків в Україні?

Коли економіка не генерує прибутки, єдиний спосіб швидко наповнити бюджет – це підвищити податки. Але основне питання в тому, чому економіка не зростає, в Україні на це відповідь відома: корупція та не прозорі правила гри. Про корупцію говорити не буду, це відповідальність відповідних органів, але я можу говорити про те, що може сприяти економічному зростанню – це інвестиції.

Чи можливі інвестиції в час війни?

Важливі прозорі правила гри та верховенство закону. Якщо у країні суди приймають рішення з оглядкою на когось впливового, а не на закон, тоді інвестори десять разів подумають перш ніж вкладати свої кошти в економіку країни, яка працює поза рамками верховенства закону. Лише за умов, коли закони однаково діють для всіх, можна досягти прозорості бізнес-середовища, зменшити корупційні ризики та забезпечити ефективне правосуддя. Тим більше якщо прийнято рішення на політичному рівні інтегруватись в ЄС. 

Які зміни інтеграція в ЄС несе в Україні?

Одним з першочергових завдань на шляху досягнення амбіційного курсу є повна гармонізація законодавства України із правовими стандартами Європейського Союзу. Мої слова підтверджують також позицію Уряду США. Простими словами — без гармонізаціїї законодавства не буде інвестицій в Україну. Не буде інвестицій — доведеться піднімати податки. Економіка України не виживе в умовах відсутності закордонного інвестиційного фінансування та перманентного підвищення податків. Це колапс.

Особливу увагу слід приділити прийняттю та імплементації євродиректив, таких як “Директива ЄС 2014/59” щодо процедур оздоровлення та виведення банків з ринку.

Це директива про повернення банків до активної фінансової діяльності після погашення заборгованості. Вірно?

Саме так. І це може стати одним з ключових драйверів економічного зростання. Адже сьогодні велика кількість активів банків заблоковані через затяжні судові процеси, які ініційовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) після так званого банкопаду в 2014-16 роках, який ініціювала колишня голова пані Гонтарєва. Схема дуже проста: активи банку, які тимчасово перебувають в управлінні Фонду гарантування вкладів, йдуть з молотка за 5% від їх реальної ринкової вартості. В мене одне питання, а звідки фонд може мати такі необгрунтовані права? Чи з такого розпродажу бюджет держави отримує щось? Очевидно що ні. Бюджет країни отримує більше, коли активи банку працюватимуть на прибуток, а це і податки, нові робочі місця, зарплати та розвиток економіки, а не розпродаж в стилі “black friday”. Тому євродирективи саме про захист здорової конкуренції, а не банальщини, яку продукують корупціонери. Їм не цікавий розвиток економіки, їм цікаво миттєве збагачення та покривання боржників банку, які не бажають повертати борги. 

Так а в чому суть судової тяганини між Укрінкомом та Фондом гарантування вкладів?

Цей процес триває понад 8 років. Ключовим питанням у справі є питання статусу ПАТ “Укрінком”, зокрема визнання за Позивачем прав власності на права вимоги за Кредитним договором, укладеним під його попереднім ім’ям – ПАТ “Укрінбанк”. Це одна й та сама компанія, яка має ідентичний код ЄДРПОУ. Ми змінили назву після того, як перестали бути банком, щоби не вводити людей в оману”. Саме ці євродирективи, які є невід‘ємною частиною гармонізації законодавства однозначно трактують такі проблемні взаємовідносини, як між “Укрінком” та ФГВФО.

Якщо Україна не імплементує євродрективи в цій сфері, що далі?

Подальша євроінтеграція буде під питанням. Для того, щоб вступити до ЄС, ми маємо адаптувати стандарти, які працюють в ЄС. І директиви ЄС “2014/59” є ключовими. Їх прийняття показує нашу готовність до змін. В протилежному варіанті ми лише імітуємо реформи. 

Так а боржники банку це розуміють?

Очевидно що так, але вони думають що можуть “проскочити” ці вимоги та просто не платити згідно своїх кредитних зобовʼязань, які гарантували у відповідній угоді, а це не мала сума – $150 млн.США. А тепер відрахуйте 5% від цієї суми, це, приблизно $7,5 млн.США. Ось на цю суму сподіваються наші боржники, це якщо Фонд гарантування вкладів переможе. Тому я говорю, що якщо ми хочемо йти в ЄС, ми маємо грати за цивілізованими правилами, а не за принципом девʼяностих – “борги повертають лише боягузи”. Тому справа “Укрінкому”, є показником готовності країни до реформ та змін в напрямку ЄС.

Джерело

Завершення банківської реформи – це, зокрема, і справедливе покарання винних. Та чи справді з НБУ та ФГВФО знято тіньові гарантії недоторканності?

Ми продовжуємо досліджувати підсумки банківської реформи в Україні. Від її початку вже минуло десять років, усі переможні реляції проголошені, сурми відіграли, оплески стихли. Залишилися самі питання. Наприклад, як сталося так, що під час заходів з реформування системи (які безперечно назріли на той час) державі і громадянам було завдано мільярдних збитків, величезну частину яких так ніхто і не компенсував?

Це питання тягне за собою багато інших, і одне з них – якими мають бути механізми відновлення справедливості? Починаючи з того, коли і ким буде поставлена крапка – передусім, притягнення винуватих до відповідальності за те, що під гаслом реформи тисячі українських громадян було фактично обікрадено.

Тіньова недоторканість

Ще у розпал реформи Національний банк України і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стали фактично недоторканними установами. Ці інституції не мали формального імунітету, але на практиці користувалися значним рівнем захисту та впливу, що в наших реаліях закономірно ускладнювало або й унеможливлювало розслідування їхньої діяльності. Свою роль тут відіграла і їхня ключова позиція у фінансовій системі країни, і політичні зв’язки топ-менеджменту тощо.

Але наскільки відомо, задавненим кримінальним провадженням, в яких фігурують НБУ та ФГВФО, поступово збираються давати зелене світло.

Редакція звернулася із запитами про стан розслідування відповідних кримінальних проваджень до компетентних органів. А в очікуванні відповіді пригадаймо, на якому етапі перебувають ці нескінченно тривалі розслідування, виходячи з відкритих джерел.

Чотири напрямки розслідувать

Висновок про те, що з НБУ та ФГВФО негласно знята недоторканність, можна частково підтвердити, враховуючи активізацію кримінальних справ у банківській сфері, пов’язаних з цими установами.

Колишнє порушення кримінальних проваджень після так званого «банкопаду» 2014-1027 років стало можливим завдяки суспільному тиску на владу та міжнародній підтримці реформ, які вимагали прозорості та боротьби з корупцією. Влада почала демонструвати трохи більше уваги до боротьби з корупцією у фінансовому секторі, що призвело до відповідних розслідувань

Так, у минулому та нині розглядалися кілька кримінальних справ, пов’язаних із Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Якщо узагальнити основний зміст цих справ, можна виділити чотири головні аспекти, на яких сфокусована увага як слідства, так і громадськості.

Зловживання владою та службовим становищем: У деяких випадках колишні посадові особи НБУ підозрювалися у зловживанні владою, яке призвело до негативних наслідків для банківського сектора та вкладників.

Розкрадання коштів: Деякі справи стосуються розкрадання коштів з банків, які перебували на санації або в процесі ліквідації. У таких випадках розслідування включали не тільки власне банківські установи, але й дії НБУ та ФГВФО.

Корупційні схеми: Розслідувалися випадки можливого хабарництва та корупційних схем, у яких могли брати участь представники НБУ та ФГВФО. Ці схеми включали зловживання під час надання кредитів, відшкодування збитків або ліквідації банків.

Виведення активів: Справа щодо незаконного виведення активів із банків, які пізніше були оголошені неплатоспроможними, також привертала увагу правоохоронних органів. ФГВФО в таких випадках мав обов’язок відшкодовувати вклади, що викликало питання щодо ефективності його роботи.

На даний момент триває декілька розслідувань, які стосуються як зловживань з боку окремих осіб у НБУ, так і діяльності ФГВФО. Правоохоронні органи досі продовжують вивчати ці випадки.

Такі справи мають резонанс, оскільки вони пов’язані з довірою до банківської системи та державних установ, відповідальних за захист вкладників.

Справа Катерини Рожкової

Одним із найбільш відомих прикладів зловживання владою та службовим становищем, пов’язаних з Національним банком України (НБУ), є справа щодо екс-заступниці голови НБУ Катерини Рожкової.

Під час так званого «банкопаду» 2014-207 років вона опікувалася питаннями нагляду за банками, стабілізації фінансового сектору та підвищенням довіри до банківської системи.

У 2017 році проти Катерини Рожкової було порушено кілька кримінальних проваджень. Її підозрювали у сприянні певним банківським установам, зокрема «ПриватБанку», під час здійснення рефінансування та виведення активів. Обвинувачення стверджувало, що дії Рожкової могли мати корупційний характер і призвести до значних збитків державі. Однак, справа не була завершена, а Катерина Рожкова продовжувала працювати на своїй посаді, наполягаючи на своїй невинуватості. Це розслідування викликало широкий суспільний резонанс, і на той час ситуація навколо НБУ була складною через масові банківські банкрутства.

Цікаво, що Катерина Рожкова залишила посаду лише у 2022 році, а справа її так не отримала очікуваного завершення.

Саме активізація проваджень по цих персонах можуть стати лакмусовими папірцями наявності політичної волі віддати належне банківських топ-чиновникам за їхню діяльність, що призвела до глобальних тяжких наслідків.

Справа «VAB Банку»

Інша відома справа стосується колишнього власника «VAB Банку» Олега Бахматюка та посадовців НБУ.

У цій справі, як і у справі Рожкової, мова йшла про можливе зловживання владою та службовим становищем в НБУ, що спричинило значні втрати для держави та банківської системи.

Щодо конкретики: у 2014 році НБУ надав «VAB Банку» рефінансування на суму 1,2 мільярда гривень. Власник банку Олег Бахматюк та колишній заступник голови НБУ Олександр Писарук були звинувачені у корупційній схемі, де виділені на стабілізацію банку кошти були використані для особистого збагачення та виведені через підставні компанії.

Розслідування по справі «VAB Банку» почалося у 2014 році, у 2019 було висунуте обвинувачення у зловживанні службовим становищем при наданні рефінансування «VAB Банку» у 2014 році. Бахматюку та кільком посадовим особам НБУ, включаючи колишнього заступника голови НБУ Олександра Писарука, були пред’явлені обвинувачення Слідство вважало, що ці дії спричинили збитки державі на суму близько 1,2 мільярда гривень.

Які результати? Розслідування триває, Бахматюка було оголошено у розшук.

А ось ще дві справи, що ілюструють наявність корупційних схем, пов’язаних із посадовими особами НБУ та ФГВФО.

Банк «Михайлівський» та «Дельта Банк»

Голова правління банку «Михайлівський» Ігор Дорошенко був обвинувачений у розкраданні коштів банку на суму понад 870 мільйонів гривень. Кошти були виведені з банку через підконтрольні структури. Після банкрутства банку Фонд гарантування вкладів змушений був виплатити компенсації вкладникам, що стало додатковим фінансовим навантаженням на Фонд, який був змушений покрити втрати за рахунок державного бюджету.

Ігоря Дорошенка було заарештовано у 2016 році. Розслідування велося кілька років, судовий розгляд триває.

«Дельта Банк», один з найбільших банків України, був визнаний неплатоспроможним у 2015 році. Під час ліквідації банку було виявлено, що значні кошти були виведені з банку через підставні компанії, що належали власнику банку Миколі Лагуну. Внаслідок цього ФГВФО був змушений виплатити мільярди гривень компенсацій вкладникам.

У 2019 році Лагуна було обвинувачено в розкраданні коштів банку. Розслідування велося декілька років. Провадження по справі триває і досі.

А кілька днів тому інформаційна агенція РБК Україна повідомила, що колишній власник «Дельта Банку» Микола Лагун продовжує володіти частиною активів в Україні . Керують активами двоє його помічників.

Чи можна говорити про якусь «крапку» у реформі, спираючись на ці справи? Безумовно, ні. Чи можливо було б організувати подібні оборудки, не задіюючи корупційні схеми за участі топ-чиновників НБУ та ФГВФО? Теж навряд чи. Навіть навпаки: ці справи є прикладами складних корупційних схем, задіяних у банківському секторі України, які призвели до серйозних фінансових втрат для держави та її громадян.

…Українські суди і досі не люблять «банківських справ», а буває, взагалі відхрещуються від них як від чорта. В тій точці, де стикаються великий адмінресурс і великі гроші, буває важко розглянути справу неупереджено і всебічно. Але для цієї «нелюбові» є ще одна фундаментальна причина – досі немає відповіді на давнє і значною мірою риторичне запитання, чи відповідала банківська реформа Конституції. Але це вже тема окремого матеріалу.

Джерело

Як «банкопад» 2014-2017 років позначився на житті пересічних українців і банківській сфері та іміджі держави

Аналізуючи одну з найбільш знакових подій  в українській економіці, що відбулися у період після Майдану і анексії Криму й полягала в реформуванні банківської системи, її підсумок не можна визначити однозначно. Як кожне масштабне зрушення у житті держави, вона мала різні сторони. Але напевне можна стверджувати, що її глобальним прорахункам досі так і не дана належна оцінка.  Нині, через десять років після початку, є всі підстави проаналізувати цю реформу, вже маючи перед собою її результати, що значною мірою доречніше назвати наслідками.  

«Революційна ситуація»

Що передувало банківській реформі в Україні 2014-2017 років? Якими були головні причини карколомних змін у банківській сфері? 

Перша причина – економічна криза, спричинена анексією Криму та воєнним конфліктом на сході України, який дехто і досі намагається подати як громадянське протистояння, хоча фактично ми вже тоді мали справу з російською агресією.

Ці події призвели до значних економічних втрат, зниження ВВП та девальвації гривні. Внаслідок цього закономірно зросла кількість проблемних кредитів та знизилась платоспроможність позичальників.

Друга причина – політична нестабільність у державі. Часті зміни уряду та політичні кризи знизили довіру інвесторів і сприяли економічним проблемам. 

З цього логічно витікає третя причина – слабкість банківської системи. Чимало українських банків мали низький рівень капіталізації та високий рівень проблемних кредитів. Деякі банки технічно були банкрутами. 

Значна частина банків стикалася з труднощами у виконанні своїх зобов’язань перед вкладниками, що викликало масові відтоки депозитів.

Четверта причина, на жаль, традиційна для України від самого початку проголошення незалежності, – корупція та неефективне управління. Відомі випадки використання банками схем для виведення коштів. Певні банківські установи працювали на користь своїх власників та пов’язаних осіб, забуваючи про зобов’язання щодо клієнта. Регуляторні органи, м’яко кажучи, не завжди ефективно виконували свою функцію, що давало банкам змогу працювати з порушеннями.

Все це потребувало від держави термінових заходів. 

Назріли зміни

За великим рахунком банківська система справді потребувала змін. Слід було ввести нові регуляторні вимоги для банків, зокрема, щодо капіталізації, ліквідності, управління ризиками. 

МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові інститути, які щиро, мало не більше, ніж самим собі, зичать нам всього найкращого, відкрито і наполегливо тиснули на Україну з метою реформування банківського сектору. 

Концепцію реформування банківської системи в Україні розробляли кілька ключових суб’єктів.

Національний банк України (НБУ), на чолі якого з червня 2014 по травень 2017 стояла Валерія Гонтарєва. Вона активно, з «вогником» запроваджувала нові регуляторні вимоги та ініціювала масштабне очищення банківської системи від фінансово нестабільних установ. І як гасло це звучало непогано, хоча практика виявилася неоднозначною. Ініціативу підтримав Міжнародний валютний фонд. Він надавав консультації та фінансову підтримку, підсиливши дію «доброго слова» «пістолетом», тобто  виставивши вимоги до реформування банківського сектору як умову для отримання кредитів. 

Світовий банк також засипав настійливими порадами щодо реформування банківської системи і надав технічну допомогу. 

Міжнародні та українські аналітичні центри, такі як Європейський банк реконструкції та розвитку, також брали участь у розробці стратегій і рекомендацій для реформування банківської системи.

Не залишилося осторонь і Міністерство фінансів України.

Тобто  реформа банківської системи в Україні була багатокомпонентним процесом, який вимагав координації та співпраці між різними організаціями та інститутами. Основною задекларованою метою було підвищення прозорості, стабільності і довіри до банківської системи. На практиці ж вийшло так, наче виконавці реформи обрали собі гаслом прислів’я «Ліс рубають – тріски летять». На жаль, «трісками» ставали як банківські установи, так і клієнти банків.

Головні постраждалі – вкладники

Зупинімося на найбільш тяжких соціальних наслідках банківської реформи. Одним з головних негативів стали втрати коштів вкладників. Хоча Фонд гарантування вкладів фізичних осіб компенсував частину втрат, багато вкладників не змогли повернути свої гроші в повному обсязі, особливо якщо суми перевищували гарантовані межі.

Великомасштабне закриття банків і фінансові скандали знизили рівень довіри населення до банківської системи загалом. Люди стали обережніше ставитися до розміщення своїх коштів у банках, що вплинуло на загальний обсяг депозитів.

Малі і середні підприємства, які мали рахунки в закритих банках, зіткнулися з труднощами в доступі до своїх коштів. Це ускладнило ведення бізнесу і могло призвести до банкрутства деяких компаній.

Закриття значної кількості банків призвело до масового скорочення працівників. Чимало банківських службовців залишилися без роботи, що збільшило рівень безробіття у фінансовому секторі.

Фінанси співають романси

Втрата робочих місць і коштів спричинили соціальне невдоволення. Були випадки протестів і мітингів вкладників закритих банків, що вимагали повернення своїх коштів. Фінансові втрати,  невизначеність викликали стрес і психологічні проблеми у багатьох громадян. Люди переживали через втрату своїх заощаджень і майбутнє фінансове становище.

Зупинімося спочатку на фінансових втратах. Ось кілька основних аспектів і конкретних прикладів фінансових збитків.

Перше – втрата депозитів. Вкладники, які тримали свої гроші в банках, що збанкрутували, втратили значні суми. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб компенсував втрати лише в межах гарантованої суми, яка на той час становила 200 тисяч гривень на одного вкладника. Вклади, що перевищували цю суму, не були компенсовані повністю.

Друге – недоступність коштів. Вкладники мали обмежений доступ до своїх коштів під час процесу ліквідації банків. Це могло тривати місяцями або навіть роками.

Нарешті третє – інфляційні втрати. Внаслідок девальвації гривні та високої інфляції вкладники втрачали купівельну спроможність своїх заощаджень.

Згідно з даними ФГВФО, станом на кінець 2017 року було виплачено понад 90 мільярдів гривень компенсацій вкладникам збанкрутілих банків. Однак загальні зобов’язання ліквідованих банків перед вкладниками значно перевищували цю суму.

Наприклад, лише по «Дельта Банку», що був визнаний неплатоспроможним у 2015 році,  сума зобов’язань перед вкладниками становила понад 30 мільярдів гривень, з яких було виплачено лише близько 16 мільярдів гривень за рахунок ФГВФО.

Інші значні банки теж мали перед вкладниками мільярдні зобов’язання, що не були повністю покриті компенсаціями.

Ось ще один приклад. «Укрінбанк» був одним із найстаріших комерційних банків України, заснованим 1989-го року. У 2016 році Національний банк України визнав банк неплатоспроможним, що призвело до його ліквідації. Подробиці і наслідки цієї показової в багатьох сенсах історії – тема, гідна окремого дослідження. На момент ліквідації «Укрінбанк» мав значні зобов’язання перед своїми вкладниками. За даними ФГВФО, обсяг виплат, які були здійснені, не покривав усі зобов’язання банку. Багато вкладників намагалися оскаржити рішення про ліквідацію банку в судах, а це ще більше ускладнило та затягнуло процес повернення коштів.

Соціальні заворушення

Не дивно, що «банкопад» 2014-2017 років спричинив низку соціальних заворушень, доволі численних. 

Наприклад, вкладники «Дельта Банку» неодноразово проводили мітинги та акції протесту, вимагаючи повернення своїх коштів. Протестувальники збиралися під стінами Національного банку України, а також біля офісів банку. Вкладники часто зверталися до судів з метою оскарження дій банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Подібні акції проводили вкладники кількох великих банків, що не отримали ліцензії – «Надра Банк», «Фінанси та Кредит», «Імексбанк», «Укрінбанк».

Вкладники «Укрінбанк» проводили акції протесту під стінами НБУ та офісами банку, вимагаючи повернення своїх коштів.

Було чимало випадків, коли вкладники блокували вулиці та входи до банківських установ, щоб привернути увагу до своїх проблем.

Зниження довіри до банківської системи

Ми не можемо оминути ще один негативний момент, який призвів до відчутних наслідків. Під час «банкопаду» 2014-2017 років в Україні були випадки, коли НБУ не дозволяв потенційним закордонним інвесторам влити кошти у проблемні банки. Це знову стосується великих банків, таких як «Укрінбанк», «Фінанси та Кредит», «Надра», «Дельта Банк».

Закриття великої кількості банків і втрати вкладників на початкових етапах реформ призвели до зниження довіри до банківської системи України. Це негативно вплинуло на сприйняття України як надійного фінансового партнера.

Масові протести вкладників, які втратили свої кошти, створили негативний фон і не додавали оптимізму потенційним іноземним інвесторам, і без того обережним через нестабільну політичну та економічну ситуацію, високий рівень регуляторних,  юридичних ризиків. 

Запрошуючи інвесторів і чекаючи на інвестиції, держава одночасно дала чіткий сигнал: сьогодні ми раді вам, а завтра раптом можемо повідомити, що вам тут не місце просто через те, що хтось так вирішить. Не найкращий посил з точки зору прогнозованості дій держави і залучення інвестицій в Україну. 

Отже, відбулася втрата величезної кількості активів багатьох банків на території окупованих Донбасу і Криму. В силу ряду причин наростали системні кризові явища. Катастрофічним для банківського сектору стало падіння курсу, починаючи з 2014-го року. 

Говорити про роль у цих процесах РФ та її відповідальність, доречно і справедливо. Але держава Україна повинна була надати підтримку тим, хто постраждав від такого розвитку подій. Коли ми говоримо  про банківську систему, напевне маємо розуміти, що держава повинна була виробити чітку політику щодо підтримки банків, які постраждали через події 14-го року. Це могла би бути фінансова підтримка або певний спеціальний режим виходу з ринку, особливий режим функціонування тощо.  Нічого з цього зроблено не було. 

Підсумовуючи, можна констатувати, що об’єктивно сталася страшна за своїми наслідками подія, яка, зокрема,  спричинила системну кризу в банківській сфері. І держава наче і заходилася справлятися з нею, але – неналежним чином. Або, скажімо простіше, використала цю кризу, зокрема, щоб зачистити низку банків.

Крім усього іншого, банки фактично ще і вивели з юрисдикції суду, про що докладніше поговоримо в наступних матеріалах проекту. І ще один яскравий штрих:  НБУ навіть передбачив, що всі витрати на юридичний захист своїх співробітників, які займаються супроводом відповідних справ, бере на себе держава. І схоже, що державі ставить перед службовцями завдання, виконання яких з високим ступенем ймовірності передбачає відкриття щодо них справ.

Справу зроблено, винуватих немає

То чи не завеликими виявилися «тріски», що розліталися вусібіч при завзятому реформуванні української банківської системи? Хто мав відповісти за помилки, що вилилися в гігантські цифри втрат для громадян і бюджету? 

Навіть якщо ми візьмемо офіційну оцінку вартості «очищення банківської системи”, стає зрозумілим, що «банкопад» став ще одним перерозподілом капіталу. Прямі фіскальні витрати держави становили 14% ВВП. Загальні втрати економіки сягнули 38% ВВП.

Однозначно виграли від цього корпоративні позичальники, які дістали можливість не обслуговувати кредити. Потім борги були викуплені з дисконтом, що сягав 95%.

Слід зазначити, що власники справді збанкрутілих банків, тих, де концентрація кредитів виданих пов’язаним особам, була взята «зі стелі» і перевищувала усі розумні межі, також залишилися у виграші.

Станом на липень 2017 року частка державних банків після «очистки» банківської системи і націоналізації «Приватбанку» збільшилася до 55% за розміром активів і до 61% за рівнем депозитів. Реформатори вдалися до суб’єктивного підходу, в основі якого був, зокрема, і принцип політичної доцільності. 

З ринку було виведено 87 банків. 

Прямі втрати бізнесу і населення становили близько 300 млрд гривень. Непрофесійна діяльність НБУ у питанні валютного регулювання призвела до 100% девальвації гривні.

Українська економіка втратила майже 900 мільйонів доларів лише за 2014 рік. 

Внаслідок «очищення» банківської системи держава була змушена виплатити частину боргів ліквідованих банків фізичним особам, а це близько 70 млрд грн. Також держава втратила близько 100 млрд грн у вигляді рефінансування рахунків державних підприємств і місцевих бюджетів.

То на чиєму полі насправді грала команда НБУ і хто винен у наслідках?

Напевне, НБУ на чолі з незабутньою Валерією Гонтарєвою, який лютував у період 2015-2017 років не гірше карального загону, знищуючи банки? Процедура «проріджування» банків була вибірковою і зовсім не прозорою. З банків, які мали в «анамнезі» однакові порушення, одних під час Великої чистки ліквідували, інших – ні. За твердженнями фахівців, чимало банків, які цілком заслуговували на санкції, безапеляційно були приречені до ліквідації. Бурхлива діяльність НБУ призвела тоді до обвалу майже половини банків та грандіозних втрат ВВП. Зачистка від неугодних вдалася цілком, і досі, 10 років потому, за цей кричущий волюнтаризм не відповів ніхто.

Добре закінчилася історія «очищення ринку» лише для певних банків – державних та іноземних – і для голови НБУ особисто. «Мати» банківської реформи Вікторія Гонтарєва, після того як залишила посаду голови Національного банку України у 2017 році, продовжила свою кар’єру на міжнародній арені.Там вона дістала визнання своїх зусиль в царині «реформування української банківської системи і подолання фінансової кризи» і почесне звання одного з найкращих кризових менеджерів у банківській сфері. Тут, всередині нашої держави, визнання її здобутків багатьма формулюється дещо інакше.

Сумно і симптоматично, що суб’єктивні, цілком «рукотворні» причини відіграли тут не меншу роль, ніж об’єктивні –  перш за все, початок повзучої, а потім активної фази російської агресії.

Довоєнна статистика стягнення проблемних кредитів за фактом продажу становила близько трьох-п’яти відсотків. Це – середня цифра. Тобто фактично можна стверджувати, що держава та власники банків втратили понад 95 відсотків своїх активів. Але там, де хтось втрачає, хтось інший зазвичай знаходить, і насправді активи віддали певним особам, створивши їм усі умови для заробітку. В чому саме полягає причина, скажемо так,  неефективного державного топ-менеджменту, тобто власне держави? Де приховані ті системні вади, що дали змогу чиновникам від держави надати «комусь» таку чудову нагоду?  

Фонд негарантування

Очевидно, тут саме доречно згадати про роль Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками Фонд не просто виявився неефективним чи малоефективним, насправді відбувся цілковитий провал.

Було створено спекулятивний ринок, внаслідок діяльності якого держава не отримала практично нічого. Власники банків, навіть ті, яким титанічними зусиллями вдалося відновити своє реноме в судах, вигравши суперечки щодо незаконності запровадження тимчасової адміністрації чи ліквідації, опинилися у програші. Окрім спекулянтів, які зайшли на ринок та отримали легкі гроші, ніхто не отримав нічого.

Про загальну картину державної політики на цьому напрямку яскраво свідчать окремі відомі випадки, а імена тих, кому в цій ситуації, навпаки, пощастило, є добре відомим. Яскравий і показовий приклад того, як держава, нехтуючи своїми першорядними обов’язками, чомусь легко поступається своїм законним шматком пирога, надаючи можливість комусь заробляти на власному полі. 

Більше того, основи для цілковитого нехлюйства з боку держави було закладено на законодавчому рівні. Український законодавець, якщо вдаватися до евфемізму, вкрай некоректно вирішив це питання на рівні закону. Отже, недолугі дії Фонду тут можна вважати до певної міри вторинними, хоча водночас зовсім не скасовує відповідальності і не виправдовує продемонстрованого ним короткозорого підходу до вирішення проблеми. 

Джерело

10-річчя безпрецедентного за своїм розмахом та наслідками «банкопаду», насамперед обумовленого початком війни РФ проти України, а також недавнє закінчення терміну повноважень керівництва Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – добрий привід проаналізувати пройдений шлях. Насамперед, оцінити політику держави у банківській сфері та її актуальні підсумки. У тому числі, реформу банківської системи, яка не завершена досі.

Чи досягла держава мети, заради якої здійснювалася реформа? У тому випадку, якщо було завдання зачистити систему за рахунок вкладників та власників банків, зробити її нефункціональною, можна сміливо стверджувати, що впоралися на «відмінно». Якщо ж мали на меті зберегти банківський сектор, забезпечити його функціонування, кредитування реальної економіки, на жаль, доведеться констатувати, що місія виявилася проваленою. У результаті виграли дві категорії: боржники та іноземні банки. Перші зірвали джек-пот у вигляді додаткової можливості впродовж років не повертати кредити, а надалі викупити їх за копійки, переклавши весь тягар на власників банків та державу. Другі отримали менш конкурентний ринок і надприбутки від вкладення державних цінних паперів.

Таким чином, крапку в банківській реформі не поставлено. Серед іншого, крапка – це і притягнення до відповідальності тих, чиїми зусиллями в реформу було закладено неправильну, антиконституційну та навіть злочинну логіку, наслідком якої стало те, що тисячі українських громадян були «кинуті» на мільйони.

Ще один фактор надає актуальності порушеному питанню. За інформацією, яка ходить у компетентних колах, замайорів реальний шанс, що запізніла, але справедлива відплата ще може наздогнати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який після всього скоєного примудрився вийти сухим з ​​води. Не те щоб зверху прямо дали команду «Фас», але – скасували команду «Не можна», яка не дозволяла просуватися відповідним кримінальним справам. Найближчий розвиток подій покаже, чи це так.

Мета нашого проєкту «Банківська система України – ретроспектива і погляд у майбутнє» – проаналізувати шлях розвитку банківської системи України та ролі держави у ньому. Ми відновимо топ подій, що вплинули на цю сферу. Віддамо належне судам, найчастіше вельми чуйним до побажань влади щодо питань таких масштабів, де адмінресурс переважує всі без винятку інші аргументи. Проаналізуємо роль, яку зіграла судова система загалом, та найпоказовіші рішення, прийняті у галузі банківського права Верховним судом, а також досі так і не прийняті – Конституційним.

Згадаємо найяскравіші персоналії, чий вплив у різні періоди став визначальним для розвитку цієї наріжної для держави галузі. Проаналізуємо та порівняємо із зарубіжною практикою роль Національного банку України, який так вдало для себе об’єднав функції регулятора, контролера та арбітра.

Ми проаналізуємо феномен «9 життів» непотоплюваної кар’єри Катерини Рожкової, яка неухильно рухається своїм курсом, всупереч перманентним втратам «флагманів» НБУ та пробоїнам, що виникають у кораблях цієї флотилії.

Оцінимо довготривалі наслідки однієї з найяскравіших сторінок історії банківської системи – операції «Ліквідація» з екс-головою НБУ Валерією Гонтарєвою у головній ролі, яка безпрецедентно «зачистила» у 2015-2917 роках українські банки.

А головне – позначимо перспективи та шляхи розвитку української фінансової системи та банків після закінчення війни.

Джерело

Укрінбанк, офіційна назва ПАТ “Український інноваційний банк”, був заснований 24 січня 1989 року. Він є першим комерційним банком, зареєстрованим в Україні. Укрінбанк був заснований Радою Міністрів України та Академією наук, що відображає його тісні зв’язки з державними та науковими установами.

Банк був створений в період, коли Україна переходить від централізованої планової економіки до ринкової. Укрінбанк, як і інші перші комерційні банки, був відносно невеликим за розміром. Влітку 1991 року в ньому працювало 115 співробітників, що робило його одним з найбільших комерційних банків у Києві на той час.

З 1989 до 1991 року (до набуття Україною незалежності) Укрінбанк проводив розрахунково-касове обслуговування комерційних структур, що тільки-но почали створюватися, та кредитував інноваційні проекти, здійснюючи пошук науково-технічних розробок та фінансуючи їх впровадження у виробництво.

Після 1991 року Укрінбанк підтримував зовнішньоекономічну діяльність клієнтів.

З 1992 року розпочалася розбудова мережі філій “Укрінбанку”, яка стала фундаментом фінансової стійкості. Нині банк має розгалужену мережу філій, яка представлена в усіх регіонах України і нараховує 19 філій та 93 відділення.

Власність Укрінбанку була сконцентрована: до 1991 року він мав 95 акціонерів. Капітал банку значно зріс у перші роки його існування – з початкової суми до 46,3 млн. рублів до середини 1991 року, що відображає темпи зростання на 208,67% протягом приблизно 30 місяців. Цьому зростанню сприяли міцні міністерські зв’язки та підтримка з боку Ради Міністрів України.

Починаючи з 1995 року Укрінбанк став одним з провідних банківських установ України, та поряд з фінансування малого та середнього бізнесу розпочав роботу з великими державними підприємствами.

З Укрінбанком співпрацюють понад 300 банків в усьому світі. Основними розрахунковими банками є провідні кредитно-фінансові установи світу з найвищими рейтингами, такі як Deutsche Bank Trust Company Americas, Bank of New York, HSBC Bank USA, Commerzbank AG, UBS AG та інші. Сучасні засоби телекомунікацій і налагоджені кореспондентські відносини дозволяють здійснювати розрахунки у найкоротші терміни у всіх валютах світу, а також ефективно і надійно управляти фінансовими потоками.

Банк є активним оператором фондового ринку України. Надає своїм клієнтам послуги купівлі-продажу цінних паперів, депозитарні послуги, консультує з інвестування коштів в національну економіку.

У 1995 році Укрінбанк один з перших підписав угоди з компаніями American Express та Thomas Cook.

З 1996 року банк — Принциповий член міжнародних платіжних систем Visa International та MasterCard Europe S.A., має повний спектр ліцензій цих систем і впевнено розвиває картковий бізнес у першій когорті провідних українських банків. На сьогодні, Укрінбанком емітовано близько 100 000 карток Visa і MasterCard. Банк має розвинену карткову інфраструктуру — понад 250 пунктів обслуговування платіжних карток. За перерахованими показниками Укрінбанк посідає одинадцяте місце серед українських банків.

Діяльність Укрінбанку характеризувалася його тісними зв’язками з державними підприємствами та іншими державними органами. Це було загальною рисою нових комерційних банків у колишньому Радянському Союзі, оскільки вони часто покладалися на ці зв’язки для зменшення ризиків, пов’язаних з кредитуванням у нестабільному економічному середовищі.

Практика кредитування банку була обережною та вибірковою, зосереджуючись на підприємствах з чіткими правами власності та надійною заставою. Такий підхід був необхідним через відсутність надійної правової бази для забезпечення кредитів та високі операційні витрати, пов’язані з моніторингом позичальників. Більшість кредитів, виданих Укрінбанком, були короткостроковими, як правило, від трьох до шести місяців, і часто використовувалися для фінансування торгових операцій або виробництва дефіцитних товарів.

Одним із важливих аспектів діяльності Укрінбанку була його процентна політика. Незважаючи на високі темпи інфляції в Україні на початку 1990-х років, номінальні процентні ставки за кредитами Укрінбанку залишалися відносно низькими, що часто призводило до від’ємних реальних процентних ставок. Це явище частково пояснювалося впливом Національного банку України, який надавав дешеві кредити рефінансування комерційним банкам, а також конкурентним тиском з боку державних банків, які пропонували такі ж низькі ставки.

Правове середовище в Україні створює значні проблеми для комерційних банків, таких як Укрінбанк. Відсутність чітких законів про заставу та труднощі з виконанням контрактів робили ризикованим для банків видачу кредитів без надійних особистих або інституційних гарантій. Щоб зменшити ці ризики, Укрінбанк та інші банки часто покладалися на особисті контакти та зв’язки з державними підприємствами та міністерствами для забезпечення повернення кредитів.

З 2010 року головою правління “Укрінбанку” став досвідчений бізнесмен та банкір Володимир Клименко. З його приходом пов‘язане зростання банка на ринку. “Укрінбанк” посів 23 місце в рейтингу «50 провідних банків України». Також — 15 місце в рейтингу українських банків за показником розгалуженості мережі відділень (в 70 населених пунктах).

На кінець 2013 року банк налічував 135 відділень, на кінець 2014 року — 139.

Труднощі в діяльності “Укрінбанку” почались з анексією Криму та окупацією частини Донецької та Луганської областей. У банку було близько 30% кредитного портфелю з цих регіонів, який звичайно перестав обслуговуватись.

Після цього відбулось виведення з комерційних фінустанов рахунків держпідприємств, які взяли кредити в банку, перестали їх обслуговувати і повертати кошти. В тому числі кошти виводили і з ПАТ “Укрінбанк”, що разом з втратою активів на непідконтрольних територіях призвело до розриву ліквідності.

У жовтні 2015 року банк розробив план фінансового оздоровлення і не порушував жоден з його пунктів. У план були внесені, в тому числі, пункти з пошуку інвесторів.

В кінці жовтня 2015 року компанія Schneider Brothers виявила бажання інвестувати 1 млрд грн в “Укрінбанк”. Вони провели аудит, погодилися з проблемними активами банку. Але бажали зустрітися і обговорити цю інвестицію з керівником НБУ.

НБУ в особі пана Писарука (Олександр Писарук, колишній перший заступник голови Національного банку України, — ред) чомусь активно відговорював інвесторів від співробітництва з нами.

Другий інвестор (компанія з Ізраїлю) підписала з нами попередній договір про інвестування 21 млн доларів в листопаді 2015 року, а в грудні цей документ було зареєстровано в НБУ.

За умовами договору, гроші повинні були зайти до 1 січня 2016 року. Всього до 8 січня в банк мав зайти 71 млн доларів.

24 грудня відбулась зустріч Володимира Клименка, голови наглядової ради ПАТ “УКРІНБАНК”, з Катериною Рожковою. На цій зустрічі була узгоджена дата платежу. Після католицького різдва кошти мали надійти на рахунок банку. Але в Національному банку України цієї дати чекати не стали і ввели в ПАТ “Укрінбанк” тимчасову адміністрацію.

Через деякий час акціонери та менеджери звернулися до судів та в результаті виграли справи у всіх інстанціях щодо незаконності ліквідації ПАТ “Укрінбанк”. Фінальне рішення було прийнято 24 лютого 2021 року. Верховний суд України визнав ліквідацію ПАТ “УКРІНБАНК” незаконною.

Своєю постановою по справі № 826/5325/16 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 року у справі № 826/5325/16.

Таким чином Верховним судом остаточне було вирішено, що ліквідацію ПАТ “УКРІНБАНК” було розпочато НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб незаконно. Зазначена постанова Верховного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Зараз компанії з назвою «Укрінбанк» не існує. Вона називається «Укрінком». Враховуючи те, що перейменування ПАТ “Укрінбанк” в ПАТ “Укрінком” відбулось згідно законів та процедур. ЄДРПОУ ПАТ “Укрінком” точно такий, яким був у ПАТ “Укрінбанк”. Не змінились і бенефіціарні власники.

Роль Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) в Україні, що є монополістом у галузі гарантування депозитів, досить важлива для забезпечення стійкості банківської системи країни. Проте, аналіз інших країн світу свідчить про те, що включення страхових компаній у процес гарантування вкладів підвищує ефективність та знижує ризики.

Один з прикладів — Німеччина, де в системі гарантування вкладів беруть участь страхові компанії. Таке рішення дозволяє зменшити ризики та забезпечити більшу стійкість банківського сектору. Дослідження Міжнародного валютного фонду (МВФ) свідчать про те, що диверсифікація гарантійних установ сприяє зменшенню системних ризиків та підвищенню довіри вкладників до банківської системи.

Крім того, система добровільного страхування депозитів може стати альтернативою монопольному підходу. Зокрема, у разі добровільного страхування банк сплачує відсоток від депозиту страхувальнику, а гарантує його нерухомістю. У разі неможливості повернення депозитів вкладникові, заставна нерухомість переходить до страхувальника. Це дозволяє створити більш конкурентне середовище, де банки самостійно обирають страхові компанії, з якими вони співпрацюють, тим самим закриваючи монополію ФГВФО.

Система гарантування депозитів у банках застосовується в багатьох країнах світу. Наприклад, у США існує Федеральна корпорація страхування депозитів (FDIC), яка страхує депозити до $250,000 на кожного вкладника у кожному банку-учаснику. У Канаді Канадська корпорація страхування депозитів (CDIC) страхує депозити до 100,000 CAD на кожного вкладника в зареєстрованих установах. В Мексиці Instituto para la Protección al Ahorro Bancario (IPAB) страхує депозити до 400,000 UDIs (приблизно 2.7 млн песо) на кожен рахунок. У Європейському Союзі всі країни-члени зобов’язані мати схему гарантування депозитів, що забезпечує захист щонайменше 90% депозиту до суми 20,000 євро. У Японії Японська корпорація страхування депозитів (DICJ) страхує депозити до 10 млн єн.

Повністю залежність ФГВФО від гарантування депозитів та виведення банків з ринку знижує розвиток банківського ринку в Україні. Зміна цієї системи на користь більшої конкуренції та відповідальних страхових компаній створить більш стійку та довірену банківську систему в Україні. Дослідження показують, що під час фінансових криз система страхування депозитів допомогла зберегти стабільність банківської системи та запобігла масовим вилученням коштів з банків. Залучення страхових компаній до процесу гарантування вкладів знижує рівень системного ризику та покращує загальну стійкість фінансової системи.

ФГВФО має значний вплив на рішення щодо ліквідації банків, що може мати системні наслідки для всієї банківської системи. Неправильні або необґрунтовані рішення призводять до втрати довіри до банківської системи і викликають масове вилучення депозитів вкладниками.

Дозвіл на страхування депозитів приватними страховими компаніями підвищує ефективність гарантування вкладів та знижує системні ризики. Приватні страхові компанії допомагають розподілити ризики між декількома установами та стимулюють конкуренцію. Запровадження приватного страхування депозитів сприяє підвищенню прозорості та підзвітності. Однак для успішної реалізації цього підходу необхідно врахувати всі можливі ризики та забезпечити належне регулювання та нагляд.

Володимир Клименко
Голова наглядової ради ПАТ «Укрінком»

Джерело