Давайте начистоту. Коли ми бачимо цифри – шість, а то й майже сім мільйонів українців за кордоном – перша реакція емоційна. Це наша кров, наші люди. І ми хочемо, щоб вони повернулися. Але апелювати виключно до патріотизму в цьому питанні – це як намагатися заправити автомобіль добрими намірами. Не поїде.

Повернення мільйонів – це не гуманітарний проєкт. Це наймасштабніше економічне завдання, що стояло перед Україною за всі роки незалежності. Ми конкуруємо за власних людей з країнами, які пропонують їм стабільність, безпеку та соціальні стандарти, напрацьовані десятиліттями.

Тож яка наша ціннісна пропозиція? Що ми можемо покласти на стіл, окрім розмов про любов до Батьківщини? Відповідь лежить у трьох площинах, і жодна з них не працює без іншої.

Почнемо з фундаменту, без якого все інше – картковий будиночок. Це макрофінансова стабільність. Звучить нудно? Можливо. Але уявіть собі людину, яка думає, чи повертати родину з Німеччини. Перше, про що вона спитає – це не про краєвиди. Вона спитає: «А що буде з моїми грошима?».

Тому завдання номер один для НБУ та уряду – забезпечити передбачуваність. Це означає послідовне таргетування інфляції, щоб гривня в кишені не перетворювалась на папір за пів року. Це означає адекватну фіскальну політику, а по-людськи – жити за статками, не залишаючи нашим дітям астрономічних боргів.

І, мабуть, найважливіше – верховенство права. Повірте, для інвестора, який вирішує, чи будувати завод, і для айтівця, який думає, чи купувати квартиру, захист власності важить більше за будь-які податкові пільги. Коли людина впевнена, що її активи завтра не «відіжмуть», вона починає мислити довгостроково. Вона починає вкладати. В себе, в родину, в країну.

Робота є? А якщо знайду?

Гаразд, припустимо, ми досягли стабільності. Гривня не стрибає, суди працюють. Що далі? Далі людина шукає роботу. І ось тут ми підходимо до найцікавішого.

Нам потрібні не просто робочі місця. Нам потрібні продуктивні робочі місця. Час дешевої робочої сили для України минув – наші люди побачили, скільки коштує їхня праця в Європі. Це означає, що державні стимули, кредити «5-7-9» та інвестиції мають йти в ті сектори, де створюється висока додана вартість: переробка, ІТ, енергетика, сучасний агросектор.

Це вимагає сміливих кроків. Дерегуляція – не на папері, а реальна. Детінізація – не через «закручування гайок», а через створення умов, коли працювати вбілу просто вигідніше. Уявіть собі: податкове навантаження на зарплату таке, що ні в кого не виникає думки про конверти. Фантастика? Або необхідність?

І, звісно, ринок праці. Нам потрібна гнучкість, але не дикий капіталізм. Потрібні масові, сучасні програми перекваліфікації. Бо не можна змусити слюсаря зразка 1995 року ефективно працювати на роботизованій лінії, просто давши йому нову уніформу. Це інвестиція, яка окупиться сторицею.

Дім, школа, лікарня – активи, а не витрати

І ось ми на фінішній прямій. Людина має стабільність, має роботу. Чого ще бракує? Якості життя.

Тут ми часто робимо помилку, розглядаючи соціальну сферу як тягар для бюджету. Це докорінно неправильно. Якісна медицина, сучасна освіта, доступне житло – це не витрати. Це інвестиції в людський капітал. І це, мабуть, найприбутковіші інвестиції, які може зробити держава.

Чому? Бо здорова людина – це продуктивний працівник. Освічена дитина – це майбутній інженер або підприємець. Сім’я, що має власне житло, – це той самий «якір», який міцно тримає її в країні.

Тому програма «Build Back Better» – це не про те, щоб пофарбувати старі «хрущовки». Це про будівництво енергоефективних будинків, які знизять рахунки за комуналку. Це про створення шкіл, куди діти бігтимуть із задоволенням. Це про лікарні, яким не страшно довірити своє здоров’я.

Зрештою, все зводиться до одного. Чи зможемо ми створити в Україні середовище, де бути чесним – вигідно, бути працьовитим – прибутково, а ростити дітей – безпечно і перспективно?

Це не станеться за рік чи два. Це вимагає розробки нового суспільного договору, де держава забезпечує правила гри та якісні сервіси, а громадяни – працюють і сплачують податки. Це наш шанс перетворити найбільшу трагедію в історії на точку найбільшої модернізації. Шанс, який ми просто не маємо права змарнувати.

Уявіть, що ви переглядаєте 21 мільйон речень із 74 882 документів, виданих 169 центральними банками з 1884 року. Багатомовна велика мовна модель, спеціально налаштована для цього завдання, саме це і зробила, перетворивши прозу політики на складні числа. Результатом є набір даних, достатньо великий, щоб затьмарити термінал Bloomberg, і, що найважливіше, такий, що дозволяє стороннім оцінити кожну кому губернатора.

Розбираю звіт з величезного дослідження комунікацій центральних банків від експертів МВФ на даних майже 75 тис. документів 169 центральних банків за 1884–2025 рр.

До того, як у 1990-х роках поширилося інфляційне таргетування, звіти були сповнені розмов про обмінний курс. Після того, як цілі визначили напрямок, розмова перейшла до прогнозованої інфляції, активності та вартості кредитів. Кількість перспективних висловлювань зросла, а кількість ретроспективних — зменшилася. Машина навіть визначає, хто очолює цей хор: розвинені економіки приділяють більше уваги темам фінансової стабільності, тоді як країни, що розвиваються, все ще турбуються про фіскальні питання, які можуть за одну ніч зруйнувати валюту.

Трейдери шукають підказки в прикметниках. Дослідження створює «індекс спрямованості комунікації», розділяючи кожне речення на «яструбине», «голубине» або «нейтральне» і, що важливіше, позначаючи, чи спрямована думка вперед чи назад. Перспективні настрої чітко узгоджуються з майбутніми змінами облікової ставки та змінами в овернайт-індексних свопах, особливо в довгостроковій перспективі, що доводить, що слова можуть впливати на гроші так само надійно, як і несподіване підвищення ставки.
Ризик, впевненість — вибирайте свою аудиторію.

Повідомлення для ринків залишаються сухими і насиченими фактами. Зауваження для домогосподарств заспокоюють нерви, тоді як листи до міністрів фінансів наповнені попередженнями про ризики. Під час криз ситуація змінюється: запевнення заповнюють заяви для банків і урядів; обережність забарвлює виступи перед громадськістю. Вражає те, що дослідження показує, що мова про майбутні ризики передбачає пізніші сплески волатильності — це доказ того, що центральні банкіри не просто описують турбулентність, а формулюють її.
Ось у чому полягає поворот. Губернатори в Парижі чи Вашингтоні наповнюють свої сторінки технічними словами, але розташовують їх у чітких, неглибоких реченнях. Колеги з країн з нижчим рівнем доходу або фіксованим курсом валюти віддають перевагу повсякденному словника, але ховають його під лабіринтом речень.

Алгоритм вимірює цю невідповідність: розвинені економіки мають низький рейтинг за читабельністю, але низький за синтаксичною глибиною — жаргон, так, але поданий чітко — тоді як бідніші країни роблять навпаки, підриваючи ясність саме тоді, коли їм найбільше потрібна надійність.

«Індекс прямолінійності» відстежує, наскільки однозначним є повідомлення. Він різко падає під час потрясінь — згадайте COVID або кризу 2008 року — коли чиновники обережно формулюють кожен прогноз. Поза межами турбулентності прямота знижується в країнах, що ставлять за мету інфляцію, де репутація базується на гнучкості, а не на браваді. Режими з фіксованим курсом, що мають менше інструментів, говорять прямо: «фіксований курс зберігається». Інвестори можуть сприймати цей показник як детектор стресу — зниження прямоти часто сигналізує про наближення туману.

Ради директорів часто ставляться до підсумків центральних банків як до вечірньої читанки. Не слід цього робити. Аналізуючи позицію, аудиторію та настрої на рівні речень, новий метод пропонує щось на зразок сейсмографа для політичних дискусій. Коли прогнозний показник жорсткості політики зростає, фінансові директори повинні перевірити графіки рефінансування. Коли слова, що висловлюють впевненість, витісняють слова, що висловлюють ризик, у повідомленнях банкам, умови кредитування можуть пом’якшитися раніше, ніж передбачає крива.

Центральні банки люблять проповіді про прозорість. Це дослідження показує, що прозорість можна виміряти — і, неминуче, класифікувати. Коли з’являються рейтинги, ніхто не хоче опинитися в середині таблиці. Очікуйте, що керівники будуть скорочувати речення, з хірургічною точністю орієнтуватися на цільову аудиторію і, так, говорити ще більше. Для решти з нас алгоритм перетворює цю балаканину на корисні сигнали. І це, чесно кажучи, той вид тихої революції, про який варто прочитати.

В Україні давно побутує переконання: найкращі дороги — на заході країни. Львівщина, Івано-Франківщина чи Закарпаття часто слугують позитивним прикладом для порівняння, особливо на тлі столиці й Київської області. Проте чи має ця теза підґрунтя в об’єктивних даних? Що приховує асфальт останніх років — ефективність, політику чи просту географію?

Я говорю на цю тему тому, що до 2014 року «Укрінком» (на той час — «Укрінбанк») був найбільшим кредитором обласних автодорів. Тому я трохи розуміюсь на питанні. Та й часто подорожую по нашій країні, маю багато відряджень.

Тож!

У 2014–2021 роках дорожня галузь в Україні зазнала справжньої фінансової революції. Після створення Державного дорожнього фонду у 2018-му та старту «Великого будівництва» в 2020-му обсяги інвестицій сягнули історичних максимумів. Однак аналіз показує: сталі лідери за фінансуванням серед регіонів не окреслилися. Ресурси спрямовувалися фрагментарно, часто — під конкретні проєкти на ключових магістралях, що проходили і через захід, і через центр, і через схід країни.

Чимало переваг західні області могли отримати завдяки своєму прикордонному статусу. Дороги, що ведуть до ЄС, — як-от траса М-06 — ставали пріоритетними об’єктами для оновлення. Додатковий імпульс дав так званий «митний експеримент»: частина перевиконаних митних надходжень спрямовувалася на дороги саме тих регіонів, де ці кошти було зібрано. Захід у цьому сенсі мав логістичну фору.

Львівщина — серед очевидних бенефіціарів: у 2016 році вона очолила рейтинг областей за обсягами фінансування доріг державного значення, а у 2018-му отримала одну з найбільших субвенцій на утримання місцевих автошляхів.

Контроль за якістю, навіть із сучасними інструментами на кшталт IRI чи CoST, залишався обмеженим. Оцінка відремонтованих ділянок на основі громадських опитувань, що демонстрували покращення в 2020–2021 роках, не враховувала, наскільки ці ремонти були довготривалими. У кількох західних областях уже за кілька місяців після оновлення фіксували просідання, тріщини, дефекти.

Відтак, на запитання — чому дороги на заході кращі, ніж на Київщині, — немає однозначної відповіді. Є припущення, що прикордонний статус, проєкти ЄС та митні надходження могли стимулювати локальні ремонти. Але системних доказів, що саме на заході якість була кращою, ніж у Київській області, — немає. Дані фрагментарні, непрозорі, часто суперечливі.

Реальність складніша за міфи. Захід міг виглядати краще — але не через ефективнішу систему, а завдяки вдалому збігу географічних, політичних та програмних чинників. Щоб побачити справжню картину, потрібно більше, ніж фото з дронів. Потрібні стандарти, контроль і відповідальність. А не регіональна удача.

Аналіз структури активів українських топ-посадовців, оприлюднений на основі їхніх декларацій за 2025 рік, викликає серйозні сумніви щодо відповідності їхніх статків офіційним доходам. Представлені дані свідчать не лише про глибоко вкорінені проблеми в системі державного управління та контролю за доброчесністю, а й про системну недовіру самих посадовців до ключових інституцій держави.

По-перше, вражає аномально висока частка готівки — майже 34% від загальної структури активів. У цифрову епоху, на тлі заявленого курсу на детінізацію економіки, це виглядає відверто анахронічно. Такий вибір зберігання активів свідчить про кілька серйозних викликів:

• Недовіра до банківської системи. Готівка як форма зберігання капіталу є ознакою остраху перед банківськими послугами, або ж небажання залишати сліди фінансових транзакцій.
• Ухилення від пояснення джерел доходів. Готівка, на відміну від безготівкових активів, значно ускладнює перевірку її походження, створюючи сприятливі умови для приховування незаконного збагачення.
• Недовіра до національної валюти. У переважній більшості задекларована готівка зберігається в іноземній валюті або криптовалюті. Це демонструє скепсис посадовців щодо стабільності гривні — валюти, яку вони ж зобов’язані підтримувати на посаді.

По-друге, значна частка активів — понад 23% — у формі «коштів, позичених третім особам» також викликає застереження. Наявність великої кількості позик у деклараціях потребує глибокого аналізу, оскільки:

• Це може бути механізм маскування активів. Позики можуть приховувати реальні статки або використовуватись як інструмент тіньового впливу.
• Відсутність прозорості. Бракує чітких даних щодо ідентичності цих «третіх осіб» та умов повернення коштів, що відкриває можливості для зловживань.

По-третє, гостро постає питання відповідності задекларованих активів офіційним доходам. Навіть з урахуванням доходів членів сімей, наявність таких обсягів готівки, позик та іноземної валюти виглядає щонайменше сумнівно.

Ці тенденції свідчать про системну девальвацію базових принципів доброчесності, прозорості та публічної підзвітності. Якщо державні службовці самі не довіряють банкам, гривні, або ж не готові пояснювати джерела своїх коштів — то чого варта їхня публічна риторика про зміни та реформи?

Система електронного декларування не повинна бути формальністю. Вона має перетворитися на дієвий інструмент справжнього аудиту. Лише повна перевірка джерел походження активів, особливо готівкових і криптовалютних, може відновити довіру до антикорупційних механізмів і державної служби як такої.

Україна посідає 150-те місце серед 165 країн у рейтингу Economic Freedom of the World: 2024. Ми опинилися серед аутсайдерів глобальної економічної свободи — поряд з Іраном, Венесуелою та Зімбабве. Це не просто статистичний індикатор — це сигнал. Довготривалі виклики у вигляді олігархічної спадщини, корупційних практик, слабких інституцій та централізованого управління не зникли з початком повномасштабної війни. Ба більше, існує ризик, що воєнна реальність лише закріпить застарілі моделі як нову норму.

Немає сумнівів, що в умовах війни держава повинна діяти рішуче. Контроль за капіталом, емісійна політика, пряме управління ресурсами — усе це виправдано заради виживання. Проте жодна країна не забезпечувала сталого відновлення через тривале директивне управління. Справжній виклик полягає не в самій централізації, а в її можливому збереженні в мирний час. І тоді постає загроза, що країна скотиться у тривалу економічну інерцію під патріотичними гаслами.

Поглянувши на наших східноєвропейських сусідів — Польщу, Румунію, Естонію — ми бачимо інший шлях: трансформація пострадянських систем у відкриті ринкові економіки. Їхній ВВП на душу населення (за ПКС) сьогодні коливається між 38 і 55 тисячами доларів. Для порівняння — в Україні цей показник удвічі нижчий.

Ми стоїмо перед стратегічним вибором. Можемо обмежитись відбудовою інфраструктури — бетону й асфальту, або ж поставити собі значно амбітнішу мету: модернізувати самі основи державного устрою. У цьому контексті варто окреслити три можливі сценарії.

Перший — сценарій прориву. Якщо вдасться забезпечити верховенство права, мінімізувати регуляторний тиск, дати змогу ринкам працювати вільно, а капіталу — рухатися без зайвих обмежень, щорічне зростання ВВП на рівні 5–7% стане реальністю. Ми можемо претендувати на ВВП у $30 000 на душу вже до 2030 року. Україна має всі передумови стати центром аграрно-технологічної синергії, осередком оборонних інновацій і цифрової торгівлі. Але для цього потрібна не риторика, а системна трансформація.

Другий сценарій — інерційний. Помірне зростання у межах 2–3% на рік, здебільшого завдяки зовнішній допомозі та внутрішньому споживанню. Така модель не дозволить суттєво скоротити розрив з розвинутими країнами. Україна залишиться постачальником сировини та людського капіталу для інших економік.

Третій сценарій — регресивний. Відмова від реформ, втрата західної підтримки, поглиблення фіскальної кризи. Це відкриє шлях до реставрації олігархічних структур і підриву інституційної спроможності. У такому разі ВВП на душу може впасти нижче $20 000, і країна зазнає масштабної еміграції та втрати інвестиційної довіри.

І все ж сценарій прориву залишається можливим. Проте він потребує не декларацій, а впровадження чіткої системи:

— судова система, звільнена від впливу телефонного права,
— прозора приватизація,
— свобода підприємництва без потреби в бюрократичному дозволі,
— інтеграція з Європою, яка не обмежується протокольними візитами до Брюсселя.

Ми вже маємо інженерів, науковців, підприємців, фермерів. Маємо людський і технологічний капітал. Чого бракує — це економічної свободи.

І саме тут народжується відповідь на запитання, яке, в тій чи іншій формі, звучить у серцях мільйонів: коли настане перемога? Відповідь — тоді, коли Україна стане не лише територіально цілісною, а й економічно вільною. Лише така свобода є запорукою того, що завтрашній день буде не лише мирним, а й заможним.

Володимир Клименко
Голова наглядової ради ПАТ «Укрінком»                                                                                                         

        Джерело

Україна має створити суверенний фонд (SWF) для ефективного управління державними активами та прискорення економічного відновлення. Логіка очевидна. Якщо все буде реалізовано правильно, Український Суверенний Фонд (USF) зможе підвищити ефективність державних підприємств, залучити інвестиції та забезпечити довгострокову фінансову стабільність. Але якщо управління буде слабким, цей фонд ризикує стати ще одним бюрократичним «чорним ящиком» — неефективною, політизованою структурою, яка виснажуватиме державні ресурси, а не примножуватиме їх.

Країна, що відновлюється з руїн

Щоб зрозуміти масштаб завдання, потрібно оцінити поточну економічну ситуацію України. Війна призвела до скорочення ВВП на 29,1% у 2022 році — одного з найглибших падінь в сучасній історії. Проте, попри всі труднощі, економіка відновилася на 5,1% у 2023 році, завдяки значним державним витратам, рекордному врожаю та стійкості приватного сектору. Зростання на 4% у 2024 році свідчить про продовження відновлення, але темпи можуть сповільнитися.

Головний виклик попереду: витрати на відновлення оцінюються у 486 мільярдів доларів на наступне десятиліття, за оцінками Світового банку. Це більше ніж удвічі перевищує довоєнний ВВП країни. Інфраструктура, житло, енергетика та промисловість потребують значних капіталовкладень. Водночас у 2024 році уряд має дефіцит фінансування у 9,5 мільярда доларів для першочергових потреб відновлення.

На цьому фоні рішення уряду консолідувати ключові державні активи у рамках USF демонструє зміну підходу. Замість того, щоб покладатися лише на іноземну допомогу та кредити, Київ прагне максимально використати внутрішні ресурси — що може зменшити довгострокову залежність від зовнішнього фінансування.

Як працюватиме Український Суверенний Фонд?

USF буде організовано як холдингову компанію, що об’єднає 76-77 ключових державних підприємств у різних галузях. Керувати фондом буде Наглядова рада та генеральний директор, що дозволить централізувати управління державними активами, які сьогодні розпорошені між майже 90 різними структурами з різними підходами до управління.

Основні завдання фонду:

Триразове або навіть чотириразове зростання вартості державних активів — від 40-50 мільярдів до 150-200 мільярдів доларів.

Залучення іноземних інвесторів шляхом впровадження міжнародних стандартів управління, таких як Сантьяго-принципи, розроблені МВФ для суверенних фондів.

Підвищення ефективності шляхом застосування професійного управління, подібного до того, що використовують Урядовий пенсійний фонд Норвегії та Temasek Holdings у Сінгапурі.

На початковому етапі USF керуватиме стратегічними активами, включаючи державний земельний банк та ключові підприємства в галузях енергетики, інфраструктури та виробництва. Також розглядається створення Фонду нерухомості, що дозволить залучати капітал через сек’юритизацію державних активів.

Аргументи «за» і «проти» Українського Суверенного Фонду
Потенційні переваги очевидні: краще управління державними активами означає більше доходів, менше втрат та кращі можливості для інвестування. Перехід держпідприємств від безпосереднього політичного контролю до професійного управління може підвищити ефективність, зменшити корупційні ризики та підвищити довіру інвесторів.

Але ризики також значні. Суверенні фонди працюють успішно лише за умови незалежності, належного управління та орієнтації на ринкові принципи. Якщо USF стане ще однією бюрократичною структурою, де ресурси розподіляються неефективно, а політичний вплив переважає над економічною логікою, фонд не тільки зазнає невдачі — він може послабити довіру до державного сектору та відлякати інвесторів.

Щоб USF став успішним, Україні потрібно дотримуватися трьох ключових принципів:

Фонд має бути захищеним від політичного втручання. Його Наглядова рада повинна бути незалежною, а призначення керівників — максимально прозорим.

Регулярні аудити, публічні звіти та фінансова прозорість є критично важливими для залучення інвесторів.
Ринкова стратегія інвестування

Україна повинна зосередитися на конкурентоспроможних секторах — агросекторі, енергетиці, інфраструктурі, а не підтримувати неефективні галузі. USF має залучати приватні інвестиції, а не замінювати приватний сектор.
Інтеграція у ширшу економічну політику

USF не може працювати у вакуумі. Україні потрібно продовжувати реформи, покращувати інвестиційний клімат та забезпечити взаємодію фонду з Фондом розвитку України (UDF), який залучає державний та приватний капітал для відновлення.

Володимир Клименко
Голова наглядової ради ПАТ «Укрінком»                                                                                                                   Джерело

Глобальні тенденції у фінансовому секторі свідчать про те, що більшість країн зменшують державну присутність у банківській сфері, стимулюючи приватні інвестиції та конкуренцію.

Водночас Україна ухвалила рішення, яке йде врозріз із цими тенденціями. «Укрпошта Банк» отримає безпрецедентну перевагу над приватними банками, оскільки має понад 6 000 фізичних відділень та 25 000 точок обслуговування.

Жодна приватна фінустанова не має доступу до такої масштабної мережі без значних інвестицій. Віддалені регіони, які є цільовим ринком «Укрпошта Банку», досі залишається вільною зоною для фінансових інновацій – мікрофінансових організацій, мобільного банкінгу та цифрових платіжних рішень. Державний банк, отримавши безкоштовну інфраструктуру, підриває бізнес-моделі приватного сектору.

В умовах обмежених ресурсів держава фактично створює державну банківську монополію на соціальні виплати та пенсії, що зменшує вибір для споживачів.

Згідно з OECD Economic Outlook 2024, більшість розвинених країн оптимізують витрати на фінансовий сектор, знижуючи державні субсидії банкам. Передача Pinbank «Укрпошті» створює зворотний ефект. Фінансові операції вимагають ефективного управління ризиками та компетентного кредитного менеджменту.

«Укрпошта» не має банківської експертизи, що збільшує загрозу збитковості банку. Уряд міг би продати Pinbank на відкритому конкурсі, отримавши додаткові кошти в бюджет для розвитку фінансової інклюзії через державно-приватне партнерство. Якщо новий банк стане збитковим, держава буде змушена його фінансувати, що збільшить дефіцит бюджету та може спричинити додатковий податковий тиск.

Звіт Deloitte Global Economic Outlook 2025 вказує, що світова економіка у 2025 році залишатиметься нестабільною через інфляцію та валютні ризики. Це створює додаткові загрози для «Укрпошта Банку». Банківська сфера потребує стабільного доступу до кредитних ресурсів, особливо в періоди високих ставок.

Як державний банк, «Укрпошта Банк» отримає менше інструментів для залучення приватного капіталу. У випадку нестабільності курсу гривні новий державний банк може зіткнутися з проблемами ліквідності через обмежений доступ до міжнародних ринків. «Укрпошта» не є комерційною організацією, а отже, її основна мотивація – не прибутковість, а виконання державних завдань. Це може спричинити накопичення проблемних активів та збиткову бізнес-модель.

Передача Pinbank без конкурсної процедури створює репутаційні ризики для України. Україна зобов’язалася зменшувати державну участь у банківському секторі, що є умовою багатьох фінансових програм підтримки. Це рішення може уповільнити подальшу співпрацю з міжнародними кредиторами.

Державне втручання у фінансовий сектор може відлякати потенційних міжнародних інвесторів, які очікують прозорої ринкової конкуренції. Якщо уряд легко передає банківські активи державним підприємствам, це створює небезпечний механізм політизації банківського сектору.

Якою має бути альтернатива?

1. Відкрита продаж банку на ринку з залученням приватних інвесторів.
2. Модель державно-приватного партнерства для фінансової інклюзії замість створення державної монополії.
3. Реформування «Укрпошти» як технологічного фінансового оператора, а не традиційного банку.
4. Прозорі тендери та конкурси на управління банківськими активами, що забезпечують інтереси бюджету та міжнародних партнерів.

Замість створення нового державного банку в умовах фінансової нестабільності, Україна має використати ринкові механізми для покращення доступу до банківських послуг, мінімізуючи при цьому ризики для державного бюджету.

Володимир Клименко
Голова наглядової ради ПАТ «Укрінком»                                                                                                                   Джерело

Оподаткування — це життєдайна артерія для урядів, але його ефективність залежить не лише від ставок, а й від структури та виконання. Станом на 2025 рік системи оподаткування у США та Україні демонструють разючі відмінності. У той час як США, попри свої недоліки, пропонують стабільність і стимули для економічного зростання, Україна стикається зі складністю, непередбачуваністю та фінансовими викликами воєнного часу.

У США передбачуваність є основою податкової системи. Основні реформи, такі як Закон про зниження податків і створення робочих місць 2017 року (Tax Cuts and Jobs Act, TCJA), внесли ясність і дали бізнесу та громадянам можливість планувати свої дії. Хоча питання продовження положень після 2025 року залишається відкритим, структура системи продовжує сприяти довірі. Крім того, механізми вирішення спорів, включаючи незалежні суди, посилюють впевненість платників податків.

Податкове середовище в Україні, натомість, перебуває у стані турбулентності. Зіткнувшись із фінансовими труднощами через війну, уряд запровадив різке підвищення податків. Новий 5% військовий збір на доходи фізичних осіб і 50% податок на прибуток банків стали частиною першого воєнного податкового пакету. Хоча ці заходи є зрозумілими в контексті національної безпеки, вони викликали занепокоєння серед бізнесу та громадян, позбавляючи їх часу для адаптації. Інвестори та підприємці, які звикли до стабільності, спостерігають із тривогою.

Податкова система США ефективно стимулює інновації. Компанії, які інвестують у дослідження та розробки, можуть отримувати щедрі податкові кредити — до 500 000 доларів на рік, що сприяє технологічному прогресу. Механізми амортизації капіталу та відрахування операційних витрат додатково знижують бар’єри для інвестицій, створюючи сприятливий ґрунт для підприємництва.

Натомість система України працює у зворотному напрямку. Висока вартість дотримання податкових вимог, ускладнена бюрократичними перепонами, стримує інвестиції та прозорість. Спроби реформувати систему — наприклад, через податкові пільги для IT-сектору — нівелюються нещодавнім збільшенням податкового навантаження для малого бізнесу та фізичних осіб-підприємців. Такі політики можуть задушити сектори, на які Україна покладає надії для відновлення після війни.

Податковий процес у США, хоч і не простий, підтримується доступними цифровими інструментами та професійними послугами. Платформи, такі як TurboTax, дозволяють громадянам відносно легко орієнтуватися в складнощах федеральних та штатних декларацій. Бізнес отримує подібні переваги завдяки програмному забезпеченню для бухгалтерії, інтегрованому з податковими інструментами.

Українська податкова адміністрація залишається зануреною в неефективність. Вимоги до подання звітності є трудомісткими, а брак повної цифровізації посилює затримки. Корупція та непослідовне виконання правил додають ще більше розчарувань. Для багатьох українських платників податків система здається більше каральною, ніж співпрацею.

США використовують прогресивну податкову структуру, яка вимагає більшого від багатих, одночасно пропонуючи кредити домогосподарствам із низькими доходами. Наприклад, податковий кредит на зароблений дохід (Earned Income Tax Credit) надає важливу підтримку мільйонам сімей робітничого класу. Ці політики, хоч і недосконалі, спрямовані на вирівнювання можливостей.

Українська система з єдиною ставкою прибуткового податку на перший погляд виглядає рівноправною, але фактично вона непропорційно обтяжує платників із нижчими доходами. Високі непрямі податки та витрати на дотримання вимог залишають дрібних гравців у скрутному становищі, тоді як великі корпорації знаходять способи обходити правила. Відсутність справжньої прогресивної структури загострює нерівність і підриває довіру до системи.

У кризові часи податки можуть бути інструментом стабільності або джерелом економічних труднощів. У США, навіть серед дискусій щодо ставок корпоративного податку та пріоритетів витрат, бізнес і громадяни мають відносно стабільне фіскальне середовище. Натомість податкові підвищення в Україні, хоч і необхідні, демонструють крихкість системи, яка вже потерпає від неефективності та недовіри.

Щоб Україна зміцнилась після поточних випробувань, необхідні ґрунтовні реформи. Оцифрування податкових процесів, зниження адміністративного навантаження та посилення прозорості є першими важливими кроками. Альтернатива — продовження стихійних заходів і надмірного тиску — ризикує задушити відновлення країни та відлякати інвестиції, які їй так потрібні.

Світ фінансів стоїть на порозі глобальних перетворень. Банківський сектор, що роками функціонував за відпрацьованими схемами, стикається з хвилею технологічних інновацій, які у 2025 році визначатимуть його майбутнє.

Рушійною силою цього перетворення є штучний інтелект — не як окремий інструмент, а як основа нової фінансової архітектури. Його вплив стає непомітним, як електроенергія: від автоматизації процесів до персоналізованого обслуговування клієнтів. AI вже зараз виконує складні операції у фоновому режимі, знижуючи витрати, скорочуючи помилки та роблячи взаємодію банків із клієнтами швидшою та точнішою.

Але штучний інтелект — це не єдиний вектор змін. Банки дедалі більше впроваджують сталі фінансові рішення, які відповідають запитам сучасного суспільства. Люди хочуть бачити прозорі фінансові продукти, що сприяють екологічному та соціальному розвитку. Зелені облігації, інвестиції у відновлювані джерела енергії та вимірювання вуглецевого сліду трансакцій — усе це стане новим стандартом для банків, які прагнуть залишатися надійними партнерами в епоху декарбонізації.

Не менш важливою тенденцією є поява цифрових валют центральних банків (CBDC). Процес, що ще нещодавно здавався футуристичним, стрімко набирає обертів. Китай уже активно просуває цифровий юань, а Європейський Союз і країни Латинської Америки також впроваджують подібні рішення.

Центральні банки пропонують поєднання прозорості блокчейн-технологій із фінансовою стабільністю, забезпеченою державою. Цей тренд змінить звичні системи платежів, примушуючи фінансові установи переглядати свою інфраструктуру.

Тим часом на обрії з’являються ще більш амбітні технології — квантові обчислення. Їхня здатність аналізувати гігантські масиви даних у реальному часі відкриває нові горизонти для фінансових аналітиків. Банки отримають інструменти для вдосконалення моделей ризику, боротьби зі шахрайством і створення унікальних фінансових продуктів. Проте квантові технології кидають виклик сучасним стандартам безпеки, змушуючи фінансовий сектор готуватися до ери постквантової криптографії.

Паралельно з розвитком нових технологій настає час супердодатків. Вони вже зараз змінюють фінансову екосистему, інтегруючи банківські послуги, електронну комерцію, комунікації та платежі в єдину платформу.
Такі додатки, як WeChat, стають новою загрозою для традиційних банків, які більше не можуть покладатися на старі моделі роботи. У відповідь фінансові установи повинні створювати нові партнерства та об’єднуватися з технологічними гігантами, аби втримати свої позиції.

Втім, технологічний прогрес завжди йде пліч-о-пліч із викликами. Питання кібербезпеки у 2025 році стоятиме як ніколи гостро. Штучний інтелект, який здатний передбачати загрози в реальному часі, стане основним інструментом захисту від кібератак. Окрім того, банки будуватимуть надійніші системи стійкості до криз, готуючись до потенційних катастроф і глобальних збоїв.

У той час як зовнішні загрози посилюються, внутрішні системи банків зазнають глибокої модернізації. Основні банківські платформи вже перебудовуються з використанням штучного інтелекту, що дозволяє автоматизувати рутинні завдання, підвищувати точність операцій і створювати передбачувану аналітику.

Однак цей процес потребує нових навичок і технологічної компетентності від співробітників банків. Сектор стикається з браком кваліфікованих фахівців у галузі AI, кібербезпеки та квантових обчислень. Щоб подолати цей дефіцит, банки змушені інвестувати у навчання та створювати стратегічні партнерства з навчальними закладами.

Зміни торкнуться й самого штучного інтелекту. Великі мовні моделі, що наразі домінують у фінансовому секторі, поступово поступляться місцем меншим спеціалізованим моделям. Вони дешевші, ефективніші й адаптовані для виконання конкретних завдань, як-от аналіз фінансових звітів чи оптимізація кредитного портфеля.
Водночас мультимодальні AI-системи оброблятимуть текст, зображення та відео, відкриваючи можливості для прогнозної аналітики у сфері ризиків і виявлення шахрайства.

2025 рік стане роком, коли технології остаточно інтегруються в основу банківської діяльності. Штучний інтелект, цифрові валюти, квантові обчислення та сталий розвиток перетворять фінансові установи на гнучкі, прозорі й клієнтоорієнтовані структури. У світі, де інновації стають буденністю, банки, що зможуть швидко адаптуватися та впроваджувати нові рішення, залишаться лідерами й творцями майбутнього.

Вплив технологічних трендів на банківський сектор України у 2025 році

Національний банк України в «Огляді банківського сектору за листопад 2024 року» підкреслює поступове відновлення сектору, зростання кредитування бізнесу та населення, а також покращення якості активів. У 2025 році глобальні технологічні тренди, такі як штучний інтелект, цифрові валюти, стійкі фінанси та кібербезпека, матимуть вагомий вплив на українські банки.

Українські банки продовжуватимуть автоматизацію операцій, зокрема бек-офісних процесів, кредитного скорингу та комплаєнсу. У 2024 році спостерігається стійке зростання кредитування — на 6.8% квартал до кварталу та 22.4% рік до року.

Завдяки впровадженню AI, банки зможуть:

Оптимізувати процеси кредитного аналізу та прогнозування ризиків, що зменшить обсяги непрацюючих кредитів (NPL), які наразі складають 32.3%, але поступово скорочуються.

Впровадити цифрові помічники для клієнтів, особливо в сегменті роздрібного кредитування, який зростає швидкими темпами (+9.7% за квартал).

Підвищити операційну ефективність. Вже зараз показник CIR у секторі залишається на рівні 37.9%, що є результатом контролю витрат та автоматизації процесів.

Очікується, що Національний банк України посилить дослідження цифрової гривні (CBDC) у 2025 році на тлі глобальних тенденцій впровадження цифрових валют. Експериментальне використання CBDC може:

Спрощувати міжбанківські розрахунки та скоротити витрати на обробку платежів.

Підвищити прозорість фінансових операцій у секторі.

Покращити доступ до фінансування для малого та середнього бізнесу (МСП), кредити якого вже становлять 60% від загального портфеля гривневих корпоративних кредитів.

На тлі війни кібербезпека залишатиметься пріоритетом для українських банків. Впровадження AI-платформ для кіберзахисту допоможе виявляти загрози в реальному часі. У 2025 році особлива увага буде приділена:

Захисту клієнтських транзакцій, кількість яких у СЕП зростає на 10% щороку.

Оновленню систем резервування та стрес-тестування. Запланована на 2025 рік оцінка стійкості банківської системи допоможе виявити слабкі місця та підготувати банки до можливих шоків.

З наближенням періоду 2025-2030 років світовий банківський сектор зазнає глибоких трансформацій, зумовлених швидкою діджиталізацією, посиленням регуляторного середовища, загостренням конкуренції з боку нетрадиційних гравців та зростанням вимог до сталого розвитку.

Для України адаптація до цих змін вимагає стратегічного підходу, який враховує як внутрішні економічні умови, так і ширший міжнародний банківський ландшафт. Зважаючи на такі унікальні виклики, як економічна нестабільність, інфляція та залежність від міжнародної допомоги, українські банки повинні обережно рухатися вперед.

1. Подальша цифрова трансформація з акцентом на безпеку та інклюзивність

Світові банківські тенденції вказують на прискорений перехід до цифрових послуг: штучний інтелект (ШІ), блокчейн і відкритий банкінг переосмислюють надання послуг та операційну ефективність. Українські банки також повинні прийняти поетапний план цифрової трансформації, адаптований до технологічної інфраструктури країни та конкретних викликів. Ключові кроки включають

Українські банки стикаються з унікальними загрозами кібербезпеки через геополітичну ситуацію. Партнерство з міжнародними компаніями, що спеціалізуються на кібербезпеці, може посилити захист, гарантуючи безпеку цифрових транзакцій та захист конфіденційної інформації клієнтів, що має вирішальне значення як для збереження довіри клієнтів, так і для дотримання регуляторних вимог.

Цифрові банківські рішення, адаптовані для сільського та переміщеного населення, можуть покращити фінансову інклюзивність, що є критично важливою потребою в Україні. Платформи мобільного банкінгу з низьким обсягом даних та партнерства з місцевими мобільними мережами можуть допомогти охопити раніше недостатньо охоплені послугами групи населення, підтримуючи як національне економічне зростання, так і розширення банківського сектору.

2. Адаптуватися до зростаючої конкуренції та інновацій у сфері фінансових послуг

Нетрадиційні гравці, такі як фінтех-компанії, цифрові гаманці та технологічні гіганти, значно проникають у традиційні банківські сфери по всьому світу, кидаючи виклик банкам, пропонуючи більш доступні та інноваційні фінансові рішення. В Україні конкуренція з боку небанківських установ зростатиме, тому для банків вкрай важливо впроваджувати гнучкі цифрові послуги, які б відповідали очікуванням споживачів, що змінюються. Ключові заходи включають

Співпрацюючи з фінтех-компаніями, українські банки можуть отримати доступ до нових клієнтських сегментів, не несучи повної вартості інновацій. Такий підхід сприяє створенню модульної пропозиції послуг, де банки можуть інтегрувати фінтех-рішення у свої платформи, щоб покращити користувацький досвід та ефективно конкурувати.

DeFi пропонує децентралізовану модель надання фінансових послуг, зокрема у сфері кредитування та інвестування, і може стати для українських банків сферою для інновацій. Експерименти з рішеннями на основі блокчейну в рамках регульованого пілотного проекту можуть забезпечити конкурентну перевагу і підготувати банки до подальшого розвитку в цій сфері.

3. Проактивне вирішення регуляторних та комплаєнс-викликів

В умовах посилення міжнародних регуляторних стандартів українські банки повинні надавати пріоритет комплаєнсу, щоб забезпечити постійний доступ до критично важливого фінансування та залучити іноземні інвестиції. Узгодження з регуляторними стандартами ЄС та МВФ буде життєво важливим, особливо з огляду на те, що Україна прагне поглибити свої зв’язки з європейськими фінансовими установами.

У міру того, як Україна рухається до інтеграції в ЄС, банки повинні будуть прийняти суворіші стандарти протидії відмиванню коштів та захисту персональних даних. Удосконалення системи комплаєнсу не лише зміцнює міжнародне партнерство, але й захищає репутацію банківського сектору України на міжнародній арені.
Співпраця з міжнародними регуляторними органами: Побудова міцних відносин з ЄС та іншими міжнародними регуляторами допоможе українським банкам випереджати регуляторні зміни. Якнайшвидше впровадження банківських практик, узгоджених з ЄС, може сприяти майбутній інтеграції, особливо в таких сферах, як управління даними та стійкі фінанси.

Зростання уваги до екологічних, соціальних та управлінських критеріїв (ESG) у світовому фінансуванні надає українським банкам можливість залучити нові форми міжнародних інвестицій, зокрема в «зелені» та сталі проекти. Приєднавшись до цих нових стандартів, українські банки можуть посилити свою роль у відновленні економіки та майбутньому сталому розвитку України.

Банкам слід почати з впровадження фінансових продуктів, пов’язаних з ESG, таких як «зелені» облігації та кредити, орієнтовані на сталий розвиток. Вони можуть привабити соціально свідомих інвесторів та відповідати цілям України у сфері відновлюваної енергетики, підтримуючи національну економіку та залучаючи іноземний капітал.

5. Посилення стійкості через диверсифіковане фінансування та управління ризиками

Нещодавній економічний аналіз вказує на те, що значна залежність України від міжнародної допомоги та валютних резервів може призвести до вразливості. Світова банківська система все більше зосереджується на моделях сталого фінансування та проактивному управлінні ризиками, які українським банкам варто перейняти для забезпечення довгострокової стійкості.

Створення потужного внутрішнього ринку облігацій з такими опціями, як «зелені» облігації, може допомогти диверсифікувати джерела фінансування та зменшити залежність від міжнародної допомоги. Крім того, стратегічні альянси з регіональними фінансовими установами можуть забезпечити доступ до стабільного фінансування, особливо для інфраструктурних та відновлювальних проектів.

Щоб пом’якшити вплив високої інфляції, українські банки могли б запропонувати ощадні продукти, індексовані на інфляцію, та інвестиційні інструменти. Такі продукти захищають статки клієнтів, допомагаючи зберегти депозити в національній валюті та зменшити тиск на іноземну валюту.

6. Підвищення операційної ефективності та якості обслуговування клієнтів за допомогою цифрових інновацій

У той час як світові банки впроваджують аналітику на основі даних та штучний інтелект для надання клієнтоорієнтованих послуг, українські банки повинні використовувати ці технології для підвищення ефективності та оптимізації клієнтського досвіду. Розширена аналітика та штучний інтелект можуть сприяти глибшому розумінню потреб клієнтів, оцінці ризиків та вдосконаленню операційної діяльності.

Впроваджуючи інструменти штучного інтелекту для вивчення клієнтів та аналізу кредитних ризиків, українські банки можуть пропонувати більш персоналізовані послуги, підвищити точність оцінки кредитів та рівень задоволеності клієнтів. Такий підхід, заснований на даних, підтримує довгострокову прибутковість і допомагає в управлінні кредитними ризиками в умовах економічної нестабільності.

Технологія блокчейн може забезпечити ефективні та безпечні транскордонні транзакції, зменшуючи залежність від традиційних клірингових систем. Ця технологія особливо актуальна в Україні, де в країну надходить великий обсяг грошових переказів, і може зменшити пов’язані з цим витрати та час проведення транзакцій.