Що не так із проектом Закону України №2571

  1. Наші новини

Що не так із проектом Закону України №2571

Що не так із проектом Закону України №2571 

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань функціонування банківської системи»

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК № 004/2020 

Національної академії правових наук України  

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

  1. Законопроект №2571 в частині зміни (доповнення) положень ст. 334 Цивільного кодексу України містить значні правові колізії, порушує усталену практику та розбалансовує злагоджену роботу механізму правового регулювання.

  2. Надання процесуальної можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внесення застави, їхніх працівників, у тому числі після звільнення таких працівників, за рахунок власних коштів, що не включаються до державного бюджету, які мають відповідний процесуальний статус вимагає внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою приведення його діяльності щодо правового статусу спеціалізованої установи (стаття 3 Закону).

  3. Внесення доповнень до Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) створює диспропорцію в обсязі процесуальних прав учасників цивільних відносин за ознакою правового статусу такого учасника.

  4. В контексті вимог частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відтак запропоновані в законопроекті №2571 доповнення позбавлені юридичного сенсу, оскільки такий обов’язок лежить на позивачеві в силу наведеного.

  5. У законопроекті №2571 вбачаються різні підходи до визначення підсудності справ, які розглядають суди за участю Національного банку України і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відносно предмета позову, характеру заявлених вимог.

  6. Законопроектом №2571 створюються передумови для зміни балансу інтересів в бік публічного права проти права приватного. Відповідне втручання є непропорційним відносно досягнення розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.

Запропоновані редакції статей 2661 та 2662 Кодексу адміністративного судочинства України звужують конституційне право особи на судовий захист, оскільки передбачаються виключні підстави, з яких можливе оскарження в судовому порядку індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку. При цьому встановлюється обов’язок для суду покладатися виключно на кількісні, якісні оцінки та висновки, що були зроблені Національним банком України та/або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України та на підставі яких були прийняті відповідні рішення.

Більше того, внесення доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема статтею 2661, порушує приписи статті 8 Конституції України.

Встановлення граничного строку, який не підлягає поновленню навіть при наявності поважних обставин суперечить загальним нормам Кодексу адміністративного судочинства України щодо процесуальних строків та підстав їх поновлення.

  1. Пропозиції щодо доповнення статей 76 та 79 Закону України «Про банки та банківську діяльність» повністю нівелюють конституційне право особи на судовий захист, оскільки навіть у випадку отримання рішення суду про задоволення позову та скасування у судовому порядку індивідуальних актів Національного банку України та/або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, така особа позбавлена можливості відновити свої порушені права та/або отримати належну компенсацію.

  2. Запропонована редакція частини 7 статті 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність» створює умови настання наслідків для заінтересованих осіб застосуванням неправомірного акту. Такий підхід значно звужує можливість оскарження актів Національного банку України з підстав виключно процедурної відповідності закону. Має місце невідповідність цієї позиції авторів законопроекту основним засадам адміністративного судочинства, встановленим у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, яка надає більш широкі повноваження суду для аналізу правомірності оскарженого акту органу, які виходять за межі аналізу суто законності такого акту.

  3. Доповнення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Відомості Верховної Ради України, 2004, № 51, ст. 553) новою статтею 311 містить внутрішні суперечності з запропонованим доповненням частини 5 статті 334 Цивільного кодексу України щодо якого права на майно неплатоспроможного банку, яких набуває перехідний або приймаючий банк згідно умов правочинів, укладених відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виникають з моменту їх підписання та не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, а також пропозицією доповнення частини 10 статті 55 Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 39, ст. 383). Проект № 2571 містить положення, які прямо суперечать закріпленому конституційному принципу «зворотної дії закону в часі» та «обов’язковості судового рішення», який міститься в статті 58 Конституції України.

  4. Держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист. Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відтак запропоновані, зокрема пунктом 5 розділу ІІ законопроекту № 2571, норми фактично нівелюють рішення судів щодо повернення банківської установи на ринок або провадження нею іншої, окрім банківської, діяльності, оскільки такі рішення фактично передбачають передачу банківської установи в управління менеджменту та акціонерам (учасникам) банку, права яких були порушені.

  5. Аналогічне за змістом протиріччя статті 8, 58 Конституції України спостерігається у пункті 5 розділу ІІ законопроекту № 2571 щодо передачі банкам/юридичним особам, у яких Національним банком України було відкликано банківські ліцензії, але відомості про яких наявні в Державному реєстрі банків та підстави (індивідуальні акти) для запровадження тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, бухгалтерської та іншої документації банку протягом строку, встановленого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у оголошенні, опублікованому на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет і в газеті «Урядовий кур’єр» або «Голос України».

  6. Пункт 6 розділу ІІ законопроекту № 2571 в частині щодо нікчемності вчинених реєстраційних дій до набрання чинності цим Законом щодо банку без згоди Національного банку України і поновлення Державним реєстратором записів про вчинення державної реєстрації рішення про припинення банку, у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а також запису щодо уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за відповідним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі цього Закону порушує гарантії встановлені у статті 58 Конституції України.

 

    Доктор юридичних наук, професор,

     член-кореспондент Національної

     академії правових наук України                                                      О.В. Дзера

 

     Доктор юридичних наук  професор                                                 А.Б. Гриняк

 

    Доктор юридичних наук професор                                                   М.Д. Пленяк

 

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК № 004/2020

поділитись: