НА ЧОМУ ЗАРОБЛЯЮТЬ БАНКИ І ЧИМ ЦЕ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНІ?

НА ЧОМУ ЗАРОБЛЯЮТЬ БАНКИ І ЧИМ ЦЕ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНІ?

На банківському ринку заговорили про наступну хвилю «банкопаду». На поточний момент в Україні працює 74 банки. Для порівняння — станом на 1 січня 2014 року їх було 180.

В результаті «банкопаду» 2015-2016 років з українського банківського ринку пішло 106 установ, і ніхто з них не може повернутися на ринок у іншій формі (наприклад, як фінансова консалтингова компанія) відповідно до українського законодавства. Що по суті своїй абсурдно і суперечить євро директивам, які Україна рано чи пізно зобов’язана імплементувати.

Згідно з дослідженнями Concorde Capital банківська система України не кредитує український бізнес, а в пропорції 60/40 «кредитує» уряд та іноземні економіки. Так банки з іноземним капіталом виводять гроші за кордон, розміщуючи свої депозити в країнах, де знаходяться з материнські компанії в більшому обсязі, ніж видають кредити в Україні.

Державні банки зайняті купівлею ОВДП, тобто кредитують Мінфін. Кредитуванням українського бізнесу переважно займаються приватні банки з українським капіталом. Прибравши їх з ринку (гіпотетично) ми отримаємо ситуацію, в якій український бізнес залишиться без кредитних коштів.

ОВДП найменш ризикова «інвестиція», на відміну від інвестиції в будь-який український бізнес. За ОВДП ви точно отримаєте свій прибуток, але ці гроші беруться з бюджету України, який, в свою чергу, наповнюють переважно юридичні та фізичні особи — тобто, бізнес і ті, хто в цьому бізнесі зайнятий.

Держава бере у вас в борг, щоб закрити виплату своїх поточних зобов’язань. Повертає справно з хорошим прибутком. Але повертати потрібно фактично з наших з вами податків.

Можливий (підкреслюю) «банкопад» покликаний скоротити кількість банків в Україні до 50, що обов’язково спричинить за собою перерозподіл в першу чергу заставного майна. Разом з цим призведе до зниження кількості приватних українських банків, які видають кредити бізнесу. Адже зрозуміло, що гіпотетична банківська чистка обійде стороною дочок іноземних банків і українські державні банки.

Уявіть собі, що ви взяли кредит в банку під заставу свого заводу або фабрики. Держава вирішує, що банк потрібно вивести з ринку. Наприклад, визнавши його неплатоспроможним.

Ваш завод знаходиться в заставі. У банку відбирають ліцензію, а для відшкодування його фінансових зобов’язань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — ФГВФО) необхідно продати в тому числі ваш заставний завод. Теоретично ви можете викупити його самостійно. Таким чином стати самому собі кредитором. Але на практиці швидше за все ваші кредитні зобов’язання переходять до іншої юридичної особи, до того, який здобув перемогу на аукціоні.

З одного боку описаний вище процес виглядає природно і для нього існує законна база. З іншого боку доводиться говорити про те, що ця база не досконала. В першу чергу тому, що банк в цій ситуації виявляється беззахисним, та не має шансів на виправлення свого фінансового становища, тобто, розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Таким чином в нашій державі можна вивести банк з ринку, а повернути йому можливість займатися фінансовою діяльністю — немає. Причому, у багатьох країнах першого світу якщо ти, як банк, розрахувався за своїми зобов’язаннями, ти можеш відновити свою діяльність як фінансова установа і можеш займатися, наприклад, торгівлею цінними паперами, інвестиційним консалтингом і іншим.

Ця процедура існує у Великобританії.

Про це йдеться в тому числі в роботі відомого юриста Тобіаса М.С. Ассера «Юридичні аспекти регулювання банківської діяльності». У Німеччині відповідні норми банківського законодавства дають акціонерам банку різні опції: ліквідацію банку або функціонування в форматі фінансової компанії.

У Нідерландах та Франції для продовження роботи банку він повинен розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Особливо зверніть увагу на директиву 2014/59/ЄС Європейського парламенту та Ради. Вважаю, що цю практику потрібно імплементувати на українському банківському ринку для того, щоби банки мали право захистити свій бізнес і свою репутацію.

Поточна ситуація на банківському ринку знижує бажання потенційних гравців та акціонерів заходити на цей ринок. Тому що банк опиняється в найменш зручній позиції по відношенню до своїх дебіторів та до державних органів.

Вкладник отримує свої гроші (вкладені в банк) через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а в свою чергу Фонд регулярно та помпезно рапортує про свою роль у порятунку мало не української державності. Великі дебітори йдуть до судів, де намагаються відмовитися від обслуговування своїх кредитів (мовляв, раз немає банку, то і кредиту немає). Певні особи на всіх рівнях побудували тіньовий бізнес на продажу майна. Наприклад, вони формують аукціонні пули з конкретним набором активів, які зацікавлять покупців. З покупцями вони домовляються до аукціону.

Банк завжди у програші. Його майно продають по дивним цінами (часто за 1-5% від ринкової вартості). Часто банк автоматом називають «помийним», супроводжуючи його закриття брудної піар-кампанією. Додаємо до цього переліку наполегливі розмови про подальше примусове зниження кількості банків в Україні до 50. У результаті отримуємо відсутність мотивації потенційних акціонерів для входження на банківський ринок України.

Як повернути цю мотивацію?

Імплементувати євро директиву, що дозволяє банкам після погашення своїх заборгованостей і повернення ліквідності продовжувати займатися фінансовою діяльністю. Зокрема, в презентації своєї діяльності ФГВФО робить акцент на тому, що результатом використання директиви 2014/59 / ЄС в тому числі стане можливість відновлення діяльності банку.

Переглянути діяльність, штат і функціонал Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На сьогоднішній день — це збиткова організація, що бере гроші в кредит у Мінфіну і продає власність банків нижче ринкової вартості.

Дозволити діяльність кооперативних банків (як у Польщі), напрямок діяльності яких — кредитування місцевого малого бізнесу. У кожному ОТГ може бути свій кооперативний банк.

Держава зобов’язана повернути банкірам стійкість і віру в оздоровлення фінансового ринку. Щоб ті захотіли інвестувати свої гроші в зростання української економіки. Банк — не ефемерний бізнес, а часто єдиний спосіб для малого, середнього і великого бізнесу отримати фінанси для розвитку. А де розвиток, там з’являються і робочі місця, і експортна валюта і економічний суверенітет держави.

Згадаю і програму «Доступні кредити 5-7-9%», яка базується на принципі компенсації держави різниці між відсотком одержуваного кредиту (то, скільки вам потрібно повернути банку) і вигодою банку.

Припустимо, банк вважає, що його кредит для вас коштує 18%, а згідно з програмою доступних кредитів, він видає вам кошти під 5-7-9%. Вказану різницю покриває держава за рахунок рефінансування банку.

Здається, що така програма гуманна. Її мета — стимулювати розвиток бізнесу в Україні через такого роду «дотації», однак при нестійкому фінансовому ринку і невиконання зазначених вище трьох пунктів, будь-яка стратегія «щедрого держави», яке і ОВДП оплачує, і кредити МВФ обслуговує, і рефінансує банки обернеться сумними наслідками .

Для виконання бюджету державі потрібні в тому числі експортні гроші, що приходять від приватного бізнесу, що продає свої товари за кордон. Але щоб цей приватний бізнес з’явився, потрібні умови для його роботи. Банки — єдиний спосіб для бізнесу знайти гроші для розвитку, отримувати прибуток і збільшувати виплати в скарбницю.

До речі, станом на 2020 рік в США кількість банків становить 5177 (15,5 банків на мільйон населення), в Німеччині — 1531 (18,4 на мільйон), в Польщі — понад 600 (15,7 на мільйон), в Австрії — більше 500 (55,5 на мільйон).

В Україні 74 банки, що становить 1,8 банків на мільйон населення.

Джерело