Боржники “Укрінком” зобов’язані погасити борги!

Спір навколо ПАТ «Українська інноваційна компанія» давно вийшов за межі історії одного банку. Він став тестом для української правової системи: чи здатна держава забезпечити виконання остаточних судових рішень, захист права вимоги та стабільність цивільного обороту.

У центрі конфлікту — ПАТ «Укрінком», колишній ПАТ «Український інноваційний банк». Верховний Суд уже сформулював ключовий висновок: ПАТ «Укрінбанк» і ПАТ «Укрінком» є однією юридичною особою з кодом ЄДРПОУ 05839888 та єдиним обсягом прав і обов’язків. Зміна найменування і статуту не створила нового суб’єкта та не припинила раніше набуті права вимоги.

Цей висновок має практичне значення. Якщо юридична особа зберегла свої права, її боржники мають виконувати зобов’язання. Інакше будь-який борговий спір перетворюється на нескінченну дискусію про назву кредитора, його історію, реєстраційні дії та позицію державних органів.

Найпоказовіший приклад — справа з ПрАТ «Оболонь». Господарський суд Луганської області затвердив мирову угоду, за якою «Оболонь» має сплатити Укрінкому 283,3 млн грн за кредитними договорами. Для кредиторів Укрінкому це реальне джерело погашення вимог у процедурі банкрутства. Для ринку — сигнал, що борги за кредитами можуть бути стягнуті навіть після багаторічного спору.

При цьому, «Оболонь» та «Укрінком» заключили мирову угоду та готові співпрацювати в контексті погашення заборгованості. Але!

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважені особи оскаржують цю мирову угоду, посилаючись на власне бачення статусу Укрінбанку. Така позиція створює правову невизначеність і фактично допомагає боржникам відкладати платежі. Кошти, які могли б поповнити майнову масу та піти на розрахунки з кредиторами, залишаються заблокованими у процесуальних спорах.

Окремий ризик проявився у Миколаївській справі. У спорі про стягнення заборгованості суд ухвалою скасував реєстраційні дії 2016–2017 років щодо Укрінкому та доручив державному реєстратору Миколаївської міської ради вилучити відповідні записи з ЄДР. Такий підхід підміняє предмет спору: замість розгляду питання про борг суд фактично втручається у правовий статус кредитора. Законність цих реєстраційних дій уже перевірялася судами, а відповідні висновки Верховного Суду мають обов’язкову силу.

Для бізнесу ця ситуація небезпечна своєю відтворюваністю. Боржник отримує модель поведінки: оспорювати статус кредитора, ініціювати звернення до реєстраторів чи муніципальних органів, створювати сумнів щодо належного отримувача платежу та роками уникати виконання зобов’язань. Така практика здорожчує кредитування, підриває довіру до судів і знецінює забезпечення за договорами.

Правова позиція Укрінкому тримається на трьох простих тезах. Перша: правосуб’єктність компанії підтверджена судовими рішеннями. Друга: борги за кредитними договорами підлягають виконанню. Третя: кошти від стягнення мають працювати в інтересах кредиторів у процедурі банкрутства.

Держава зацікавлена у передбачуваному фінансовому ринку. Передбачуваність починається з поваги до остаточних судових рішень. Якщо Верховний Суд підтвердив тотожність юридичної особи, нижчі суди, реєстратори, органи місцевого самоврядування та учасники спорів мають діяти в межах цього висновку.

Справа Укрінкому демонструє базову проблему української економіки: активи часто існують, боржники відомі, судові рішення ухвалені, а виконання блокується процесуальними маневрами. В інтересах ринку — припинити цю практику. Боржники мають платити за договорами, кредитори мають отримувати належне, а судове рішення має завершувати спір.